Десять років без Віктора Чайки

960 1

Міський голова, який запам’ятався назавжди.

Людина-символ, людина-епоха, людина-господарник. Він вдихнув нове життя у Рівне, до якого переїхав жити вже у зрілому віці, але яке стало для нього рідним з перших днів. Власним прикладом надихав і показував рівнянам, як щоденними справами можна робити своє місто гарнішим і кращим. Недарма ж саме за його керівництва Рівне стали називати містом троянд. Навіть поїхавши на лікування в Німеччину, відправив завдання, які до його повернення мали виконати підлеглі. Та перевірити виконану роботу йому не судилось… Перестало битися серце міського голови Рівного Віктора Чайки десять років тому 12 лютого.

Любов з першого погляду

Тривалий час Віктор Чайка жив і працював у Луганській області. Пізніше, у зв’язку з сімейними обставинами, вирішив переїхати в інше місто. Йому за розподілом запропонували два міста на вибір: Вінницю та Рівне.

— В жодному з цих міст він раніше не бував. Але про Рівне колись читав у книзі «Это было под Ровно», — пригадує п. Любов, дружина Віктора Чайки. — Тому вирішив спочатку поїхати і подивитись саме це місто. Якраз був травень. Він часто згадував, як зайшов у центральний па рк, побачив, як все зеленіє, квітне… Після побаченого у Вінницю він навіть не поїхав.

Попри свій, на перший погляд, твердий характер, у душі він був дуже сентиментальним та романтичним, пригадує пані Чайка, любив поезію і привчав до неї дітей:

— Він ніколи нікого не змушував, але вмів однією фразою стимулювати людину. Якось перед роботою сказав молодшій доньці Ані, що буде поважати її ще більше, якщо вона вивчить вірш Єсеніна «Лист матері». На вечір вона його знала напам'ять.

Взагалі, батько для дочок був великим авторитетом. Мама могла пошкодувати, в чомусь дати слабинку. Він же тримав дисципліну. Його погляду було достатньо, щоб зрозуміти — тато цього не схвалює. Якщо казав — «ні», то переконувати його в протилежному було марно. Це не означає, що він був жорстким. Скоріше, вимогливим.

Порядок мав бути в усьому

Попри постійну завантаженість на роботі, Віктор Анатолійович завжди знаходив час і для дружини, і для дітей, а пізніше і для онука, якого навчив всього, що вмів і любив сам: спочатку рахувати і читати, а пізніше разом їздили рибалити, грали в шахи та більярд.

Чоловік любив порядок в усьому, каже пані Чайка, а головне, що сам не цурався ніякої роботи. Міг і посуд помити після сімейного застілля, і газову плиту, і попилососити, коли був вдома. Виріс він у селі, батьки змалечку привчали сина до праці.

Любов Чайка пригадує, що не раз була свідком того, як дорогою, зустрівши водія вантажівки з пробитим колесом, він зупинявся і допомагав йому бортувати покришку. Або на дачі, коли бачив, що сусіди неправильно сапають, вставав і просапував сам їм весь город. Казав, що не може дивитись, коли над землею знущаються. А ще більше двох десятків років, поки вони жили у п’ятиповерхівці на Короленка, разом із сусідами організовували перед Великоднем прибирання — підмітали, вивозили сміття, фарбували паркани та лавочки.

Суспільні питання для нього завжди були на першому місці, розповідає дружина Чайки:

— Пригадую, як він ще працював на «Камаз-Транс-Сервісі», і я сказала, що нам не завадило б у квартирі зробити ремонт. А Вітя відповів, що спочатку треба зробити ремонт у під’їзді, в будинку, а вже потім можна і вдома. Мовляв, неправильно, якщо лише в квартирі буде ремонт.

До речі, коли йому вперше запропонували балотуватись на міського голову, я була проти цього. Ми тільки почали більш-менш нормально жити, чоловік тоді на фірмі непогано заробляв. Я розуміла, якщо він стане міським головою, то на роботі буде більше часу, ніж вдома. Він просто інакше не міг. Та й ви самі бачили, яким тоді занедбаним було місто. Непочатий край роботи. Однак він переконав мене тоді єдиною фразою: «Не можу жити добре, коли люди живуть погано».

Краще раз побачити, ніж сто разів почути

Вперше Віктора Чайку обрали міським головою Рівного у 1998 році. До цього він вже мав кількарічний досвід керівництва обласним центром, щоправда, було це ще за радянських часів і посада називалась інакше — голова виконавчого комітету Рівненської міської ради. Потім — заступник голови облвиконкому, керівник фірми «Камаз-Транс-Сервіс», і через десять років він знову повернувся на посаду міського голови.

Яким Рівне отримав Чайка у спадок — досі пам’ятає його колишній заступник та начальник міського жит­лово-комунального управління міста Юрій Собчук:

— На той час у місті було близько півтори тисячі ліфтів, і більшість з них стояли поламані. Заборгованість із зарплати в комунальній сфері, та й не тільки, — понад півроку. Будинки обшарпані, дахи протікають… У рік з бюджету міста на всю комунальну галузь виділяли всього п’ять мільйонів гривень. Уявіть, за ці гроші треба було і зарплати платити, і дороги латати, і житловий фонд ремонтувати. Такі часи були…

Тоді всім було важко, але Віктор Анатолійович привчав до самостійності. Він жив цією роботою і такого ж ставлення до своїх обов’язків вимагав від підлеглих. Все, що робиться в місті, він знав не з чуток, бо об’їжджав його і зранку, ще до початку робочого дня, і ввечері. Я не встигав міняти блокноти, стільки він завдань ставив. Навіть коли поїхав востаннє на лікування у Німеччину, він надіслав факсове повідомлення. Я його досі зберігаю. У ньому він розписав завдання мені та заступникам. Там було і про дороги, і про мийки на виїздах з міста… Взагалі, його мрією було розчистити територію вздовж річки Устя і облаштувати гарну набережну до самого Басівкутського озера. На жаль, не встиг...

Адміністрація президента зачекає

Яким був Віктор Чайка на роботі — добре знає його секретар-референт Валентина Капліна. Вона працювала з ним впродовж майже десяти років. Після смерті Віктора Анатолійовича та позачергових виборів пані Валентина залишилась працювати у нового міського голови — Володимира Хомка. Однак на її робочому столі досі стоять дві фотографії — директора «Газотрону», з яким пропрацювала 25 років, та Віктора Чайки.

Валентина досі приходить на роботу о 7.15. Каже, привчив її до такого режиму ще Віктор Анатолійович, який сам був у кабінеті у цей час, вже встигнувши об’їхати все місто. А ще, пригадує п. Валентина, він був дуже вимогливим:

— Не любив, коли його працівник пообіцяв щось зробити і не виконав. Міг попередити раз, другий, а на третій з такою людиною прощався.

А ще він ніколи не оцінював людину за її статусом. Якось зателефонували з Адміністрації президента і наполегливо вимагали зв’язати з Віктором Анатолійовичем. Я доповіла про це, але він якраз тоді проводив прийом громадян і не міг одразу відповісти. Затримка розгнівала того, хто дзвонив. Мовляв, як це так, я працівник Адміністрації президента… На що Чайка тоді спокійно відповів: «А я міський голова Рівного, за якого проголосувала переважна більшість рівнян». Після почутого риторика столичного чиновника одразу змінилась. Для нього не існувало авторитетів у вигляді вище поставлених чиновників. Він мені тоді сказав: «Валентино, чого ти так переживаєш, там теж працюють люди». А ще він вмів слухати і головне — чути людей. Двері його для всіх були відкриті.

Про «тузиків», лебедів і тролейбуси з «бородами»

Через принциповість і твердий характер Віктора Анатолійовича поважали і навіть побоювались. Та попри це, пригадує Валентина Капліна, він ніколи не принижував чи ображав людей. І дуже поважав людей літнього віку, був уважним до них — казав, що пенсіонери завжди нагадують йому його батьків.

— Попри свою, на перший погляд, строгість, у душі він був сентиментальним, — пригадує п. Валентина. — Ніколи не забуду, як хтось отруїв його пса Рея. Вони тоді разом із дружиною цілу ніч намагались його врятувати, але не змогли. На ранок він прийшов на роботу сам не свій. Коли я поцікавилась, що сталось, він почав розповідати, і по щоках покотились сльози. Він любив природу, тварин. Всі знали, що на полювання він міг поїхати, але не стріляв у тварин.

А ще у Віктора Анатолійовича було своєрідне, але дуже тонке почуття гумору. У пані Валентини досі зберігається добірка його жартівливих висловів, які можна назвати крилатими — можливо, колись хтось захоче написати книгу чи створити музейну експозицію. І додає п. Валентина: Віктор Чайка не був ідеальним, мав і недоліки, однак він вартий того, щоб про нього пам’ятали.

Пропонуємо разом згадати жартівливі фрази рівненського міського голови Віктора Чайки:

Там и волосы выпадут, пока проверишь (22.11.99, апаратна нарада)

Сухопутный капитан первого ранга (22.11.99, прийом громадян — про Лопатюка)

Воздух языком гонять, ля-ля-ля (22.11.99, апаратна нарада)

Тебя пока найдешь, то проще с Брежневым встретиться (22.11.99, прийом громадян — до Полоцького)

На такую пенсию можно язву заработать (22.12.99, прийом громадян)

Кто знает пофамильно этих тузиков (27.12.99, апаратна нарада, питання щодо бродячих собак)

Если потерял оптимизм, бери простыни и иди на «Молодёжное» (10.01.00, прийом громадян)

Троллейбусы имеют бороды по 25 лет (07.02.00, прийом громадян, про термін експлуатації тролейбусів)

Мусор фамилии не имеет (03.04.00, апаратна нарада. Реакція на вислів, що «сміття не моє»)

Стоят, как стаи лебедей (15.05.00, апаратна нарада, про стихійні парковки таксистів)

Чтобы мне всё горело и блестело (07.08.00, апаратна нарада)

Влад ІСАЄВ.


Поділися з нами новиною! Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Коментарі (всі коментарі проходять модерацію)

  • читач РВ. 04:25, 20.02.2018

    А де коментарі рівнян, які також пам'ятають Чайку таким чесним і справедливим як у цій заказній статті ?

Залиште вiдповiдь

Читайте також