Як непомітно минули ці роки. Ніби ще вчора рука не могла звикнути писати в даті 20… замість 19…, довкола чулися прогнози щодо нового тисячоліття, а вже слід звикати до того, що починаються десяті роки.
Тепер сказавши, наприклад, «чотирнадцятий рік», доведеться уточнювати, який саме чотирнадцятий — тисяча дев’ятсот чи дві тисячі. Та й згадувати минуле століття будуть все менше. Тому що революція відбулася. Інформаційна. Мобільний зв’язок, супутникове телебачення та Інтернет стали з екзотики частиною повсякденного життя, залишивши хазяйновитих громадян із проблемою куди подіти оті відеокасети та відеомагнітофони, за які ніби недавно довелося дорого платити. Їздити ми почали багато і швидко — тепер навіть на «кадилак» ніхто на вулиці уваги не звертає. Утомившись чекати житла від держави, народ почав будуватися, і за високими парканами тепер зовсім інше життя, якого майже не знали десять років тому, хіба що у кіно бачили — басейни, корти, газони, барбекю… Політиків нових з’явилося досхочу. Гарні усі, привабливі, агітують за найсучаснішими технологіями. Коротше, заснув би десять років тому і прокинувся б сьогодні — не упізнав би ні міста, ні людей. Хіба що себе самого упізнав би. Бо куди від себе подінешся? Що тобі від тих усіх досягнень нового тисячоліття, коли з головним проблеми. Є мобільний телефон із сотнями «забитих» номерів, а тих дзвінків, яких колись чекав біля старенького пластмасового апарата, вже немає. Чи майже немає. Є електронна пошта, а отих листів, які виглядав, вибігаючи по кілька разів до поштової скриньки, ніхто вже мені не пише. Чи майже не пише. Є телевізійний супутник із кабелем, які сотні програм показують на широкому кольоровому екрані, а тих фільмів і телепередач, які притягували до телевізора намертво, вже ніхто не показує. Чи майже не показує. Є купа різних кандидатів у президенти, які за себе агітують, а голосувати від душі, від серця немає за кого. Чи майже немає. Вдома хоч велосипедом їзди, а тої колишньої теплої тісноти, коли усі були ще разом удома, вже немає. Чи майже немає. Вже не приходять несподівані гості, не стукає у двері сусід позичити десятку до получки, не треба замовляти міжміську чи міжнародну розмову, аби привітати далеких друзів та родичів. Лише рахунки приходять кляті як по годинах — за газ, за світло, за кабель, за воду, за тепло… Нічого вже немає у моїй поштовій скриньці — лише рахунки, рахунки, рахунки… Не дають заспокоїтися. Нагадують, що поспішати треба, щоб за це усе мобільно-кабельно-плазмове заплатити. Один із найкращих сучасних письменників сказав нещодавно: яка різниця, скільки є кімнат у домі, де тобі погано. Додам від себе: яка різниця, скільки у тебе отого мобільного дріб’язку, скільки у ньому функцій, як воно швидко працює, коли почути хочеться лише кілька слів. Тих самих, головних слів від найближчих людей. Просто так почути, у слухавці старого телефону або особисто, коли є кому і є за що ці слова сказати. Бо немає різниці, які настають роки — десяті, двадцяті, тридцяті… Головне, щоб ми у цих роках були такими, якими ми були і якими можемо бути. З новим роком!
