Чи не було з вами такого, коли вам здавалося, що події, які відбуваються довкіл, вже були раніше і тепер знову повторюються? Інколи це називають французьким словосполученням «дежа вю». Я особисто у містику не вірю, Але низка останніх подій у політичному житті країни увесь час нагадувала мені щось невловиме, щось таке, що я вже або бачив, або чув. Це почуття особливо посилювалось, коли на очі потрапляли повідомлення про пересування країною глави нашої держави. Ну там приїхав Віктор Янукович кудись, щось там зробив чи сказав.
Чи не було з вами такого, коли вам здавалося, що події, які відбуваються довкіл, вже були раніше і тепер знову повторюються? Інколи це називають французьким словосполученням «дежа вю». Я особисто у містику не вірю, Але низка останніх подій у політичному житті країни увесь час нагадувала мені щось невловиме, щось таке, що я вже або бачив, або чув. Це почуття особливо посилювалось, коли на очі потрапляли повідомлення про пересування країною глави нашої держави. Ну там приїхав Віктор Янукович кудись, щось там зробив чи сказав. Коли ж орбіта пересування нашого всенародно обраного пройшла крізь нашу область, у мене від того «дежа вю» ледь голова не луснула. Ну де я міг це бачити, що у прийомі місцевим начальством глави держави видавалося мені таким до болю знайомим? Медикаментів я зазвичай без особливої потреби не вживаю. Тому рятуватися від того «дежа вю» доводилося самостійно. Найперше — намагався по можливості не дивитися і не читати вітчизняних політичних новин. Але куди ти від них подінешся? На то він і президент, щоб про нього увесь час говорили. Він за своєю посадою зобов’язаний кудись їздити, з кимсь зустрічатися, робити якісь заяви і таке інше. Коротше, ніякого спасу на те «дежа вю» я знайти не міг. Так би і мучився далі. Може, навіть до психіатра врешті звернувся чи до психотерапевта. Не знаю, як вони правильно називаються. Аж раптом усе прояснилося і голова моя, подаючи приклад іншим органам, стала чистою і ясною. Думки знову пішли звичним маршрутом, не повертаючись щораз до чогось, чого не можна згадати. Зцілення до мене прийшло від українських патріотів. Яким чином? Розповім по порядку. Отож у заголовках новин, коментарях і тому подібному щодня чути про ціни на газ. Про те, що Росія їх не хоче знижувати, вимагаючи за це поступок від нашої держави. Тих самих поступок, які б могли зашкодити нашій незалежності і суверенітету. І ніби досягла вже та Росія своєї мети. Чому ні? Торік же вдалося обміняти знижку на газ на базування флоту в Севастополі. Ось і тепер мало б статися щось подібне. Але не сталося. Україна, в особі її демократично обраного президента Віктора Януковича, сказала Москві рішуче «ні», відмовившись міняти на газову знижку надбання держави. Така позиція викликала просто-таки захват у тої частини громадян, які називають себе українськими патріотами. Забувши про те, що за кілька годин до того вони називали Януковича останніми словами, серед яких нелегко було знайти пристойні, патріоти раптом почали Януковича палко підтримувати. Підтримувати за його патріотичну позицію, яка проявилася у ході «газових переговорів» із Росією. Виявилося, що нинішній президент тепер цілком заслуговує на повагу і підтримку. А в тому разі, коли він таки захистить нас від російських зазіхань, патріоти з радістю гукатимуть «Хай живе президент Віктор Янукович»… Отут мене те «дежа вю» і відпустило. Я згадав нарешті, де саме я це чув раніше. Аби точно упевнитися, дістав із полиці книжку і знайшов те саме місце. Ось воно: «вислів «Хай живе цісар Франц Йосиф Перший» цілком достатній, щоб визнати душевний стан Йозефа Швейка як стан безнадійного ідіота».
