Дивитись телевізор дорослим разом з дітьми нині небезпечно. Сидячи поряд з сином, ми з чоловіком почуваємось ніяково, бо не знаєш, в якій частині кінострічки, телепрограми, рекламного ролика чи музичного кліпу пролунає найдобірніша лайка або побачиш голий зад чи більш ніж відверту сцену кохання. А перегляд телевізора з нашим п’ятирічним внуком закінчується тим, що або доводиться делікатно пояснювати малечі, що означають лайливі слова, або ж відповідати на запитання: «Бабцю, а що таке тампакс?».
Дивитись телевізор дорослим разом з дітьми нині небезпечно. Сидячи поряд з сином, ми з чоловіком почуваємось ніяково, бо не знаєш, в якій частині кінострічки, телепрограми, рекламного ролика чи музичного кліпу пролунає найдобірніша лайка або побачиш голий зад чи більш ніж відверту сцену кохання. А перегляд телевізора з нашим п’ятирічним внуком закінчується тим, що або доводиться делікатно пояснювати малечі, що означають лайливі слова, або ж відповідати на запитання: «Бабцю, а що таке тампакс?». Чому телеканали не вказують у програмах телепередач, що саме не бажано переглядати того чи іншого дня дітям? Чи можливо подати позов у суд на той чи інший телеканал, якщо після перегляду одного з відвертих фільмів про вбивство, який внук вмудрився подивитись, коли був сам вдома, він тепер кричить уві сні, а вигляд ножа, яким ріжемо хліб, викликає в нього справжню істерику? Я хочу, щоб телеканал відшкодував мені моральні збитки за травмування дитячої психіки та матеріальні витрати за консультації лікарів та ліки для дітини. Чи задовольнить суд мій позов? Ольга А., м.Рівне.
Коментує адвокат Олександр Бражніков: — Стурбованість пані Ольги заповненням телеефіру програмами, шкідливими для перегляду дітьми, є цілком зрозумілою і її поділяють багато батьків, педагогів та усіх, хто відчуває себе відповідальним за виховання підростаючого покоління. Над вирішенням питання — як уберегти ще морально не зміцнілі дитячі душі від зливи шкідливої для них телепродукції — задумуються не лише окремі ентузіасти, до числа яких можна віднести і дописувачку, а й численні громадські організації, контролюючі органи і навіть законодавці. Це свідчить про наявність цього явища як великомаштабної проблеми для усього нашого суспільства, до вирішення якої, на мій погляд, ще дуже далеко. Згадаємо недавні часи, коли телебачення транслювало дві центральні й одну республіканську програми, і побачити на телеекранах щось схоже на те, про що пише автор листа, було просто неможливо, а репертуар кінотеатрів навіть з натяком на «незакріпачену мораль» був заборонений до перегляду дітям до 16 років. Інша річ зараз: у вечірній час нелегко знайти програму, яка годилася б для сімейного перегляду. На жаль, на законодавчі заходи, скоріше за все, доведеться чекати, а засоби громадського контролю за телеефіром у наших умовах не є ефективними. Мабуть, ще довго доведеться дбати про моральне здоров’я своїх чад нам самим: обмежувати дитячі телепосиденьки, блокувати найбільш «небезпечні« для дитячої психіки телеканали електронними засобами, які закладено в конструкціях сучасних телеапаратів, контролювати репертуар домашніх відеотек, та й просто — частіше спілкуватися з дітьми особисто. Це більш ефективні методи забезпечення морального здоров’я нащадків, ніж судові позови до телеканалів, і ось чому. По-перше, хоча Конституція України і проголошує, що громадяни мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної внаслідок порушення їх прав і свобод та законних інтересів, однак чинне законодавство передбачає можливість такого відшкодування лише за умови певних для цього підстав, та ще й у випадках, спеціально передбачених законом. У змаганні з досвідченими юристами телекомпаній наявність таких підстав буде довести дуже непросто. По-друге, закон зобов’язує позивача подати докази і довести ті обставини, на які він посилається, як на підставу своїх вимог. Це означає, що треба буде доводити, що саме внаслідок перегляду конкретної передачі певного телеканалу, а не, скажімо, через брутальну поведінку ровесників у під’їзді, підліток став кричати уві сні, що не після витівки п’яного сусіда дитина почала панічно боятися кухонного ножа. Погодьтеся, такі докази буде представити нелегко. Медико-психологічна наука на даний час неспроможна встановлювати причинний зв’язок між конкретними пережитими подіями і наслідками стресу. Жодна експертиза не дасть висновку про те, від чого саме відбулися зрушення у психіці дитини, а значить, і не буде добуто доказів того, що саме від впливу певної телепередачі, а не хоча б іншої — схожої за змістом, сталися негативні наслідки. Лише клопітка і до того ж високооплачувана робота кваліфікованих юристів може дати тільки певні шанси на успіх, але ніяк не гарантії отримання грошової компенсації. Отож, панове, свій коментар цього листа я закінчу сакраментальним, хоча і дещо переінакшеним висловом: На суд сподівайся, а сам не дрімай, особливо, коли в цей час твої діти на свій розсуд безконтрольно клацають перемикачем каналів на увімкнутому телевізорі.
