Коли я вірно зрозумів, Федерація футболу України налаштована на рішучу боротьбу проти футболістів, які грають у змаганнях самопроголошених «республік» на окупованій території Донецької та Луганської областей. Цим футболістам загрожує пожиттєва дискваліфікація та заборона виступати у змаганнях на території не окупованої України.
Ніби все правильно і патріотично, але є нюанс, як казав був Чапаєв у старому анекдоті. У дітей, які опинилися на окупованій території, немає вибору. Вже п’ятий рік вони змушені ходити до школи, де їм викладають «історію маладой рєспублікі» та втовкмачують люту ненависть до України та всього українського. Ну немає у цих дітей іншої школи! Так само ці діти хочуть займатися спортом, зокрема грати у футбол. Де їм це робити? Може ФФУ присилає для них автобуси і вивозить для тренувань на підконтрольну територію?
Таким чином діти, наприклад 2000 року народження, вже п’ятий рік живуть під окупацією. Точніше, дітьми вони були 2014-го, коли все почалося. Тепер вони дорослі. Серед них є футболісти. Де їм грати у футбол? Що вибрати – грати у «першості ДНР» чи не грати у футбол взагалі? А тим часом, зігравши хоча би один матч у цій смішній аматорській першості, вони ризикують автоматично потрапити під довічну дискваліфікацію від Федерації футболу України. За що? За те, що ті, хто два десятиліття сіяв на Донбасі ненависть до України, переїхали до Києва і прекрасно себе почувають? Чим завинили футболісти Луганська та Донецька? У чому винні шахтарі (справжні, а не бразильці із мільйонними контрактами), які по вихідних грають у футбол?
Як на мене, все мало би бути навпаки! Футболістам із окупованих територій слід було би надавати усілякі преференції у тому разі, коли вони виявляли бажання грати у футбол на материковій України. Чи за збірні, чи за клуби, залежно від кваліфікації. Вони ж громадяни України, чи не так? І участь у змаганнях на окупованій території не повинна ставитися їм у провину. Я не про тих, хто втік від своїх «уболівальників» навесні 2014-го і тепер комфортно розміщені у столиці. Я про тих, хто тепер ганяє м’яча на донецьких та луганських стадіонах. Може серед юнаків, що виступають на «першість ДНР», є футбольні таланти рівня Віктора Коваленка? Чи маємо ми право їх втрачати? Відштовхувати їх та карати за те, у чому вони не винні?
Висновок – питання статусу футболістів на окупованих територіях має бути якнайшвидше урегульовано Федерацією футболу. Щоб чітко розділити тих, хто виступами у фейкових змаганнях окупантів, свідомо підтримує агресію Росії проти України, і тих хто просто грає у футбол там де народився і виріс. В українському Донбасі.
Розумію, що Федерація зайнята вимірюванням довжини плювків футболістів київського «Динамо». То може відволіктися і зайнятися справою? Щоб не було скандалів та несправедливо ображених.
