Інформаційний розрив між поколіннями існував завжди. Конфлікти у лініях «діти-батьки», «школа-сім’я», «педагоги і підопічні» знайомі кожному з нас. І ще з часів Давнього Риму ми говоримо про чергове «жахливе» нове покоління.
Нестерпні, некеровані, які не піддаються навчанню, гіперактивні й неуважні діти тривалий час вважалися бичем сімей і шкіл. Психіатри ставили діагнози, дітям давали таблетки і кололи уколи... Але нині громадськість і частина ученого світу побачили в цих дітях порятунок для всього людства. Вони прийшли, щоб змінити світ.
Історія дітей-індиго Наприкінці 80-х років минулого століття американські психологи Лі Керролл і Джен Тоубер, які вивчають дітей, що відстають у розвитку, наштовхнулися на сенсаційне відкриття — частина дітей, розвиток яких оцінюється системою освіти як низький, насправді виявляються дуже талановитими і переважають тих, кого система визначає як кращих. У 1982 році в Штатах наробила галасу книга езотерика Ненсі Енн Тепп, яка стверджувала, що бачить нову групу людей з аурою кольору індиго. Новий термін «діти-індиго», як символ нового покоління дітей, виник саме з цієї книги. В інтерв’ю психологам Ненсі Тепп стверджувала, що 90% дітей молодші 10 років належать до групи «індиго». З огляду на, що слова ці відносяться до 1999 року, як мінімум 90% людей у віці до 16 років нині — це діти-індиго. П’ять років тому в країнах колишнього Союзу вперше з’явився російськомовний переклад книги Лі Керролл «Діти-індиго». Головний редактор видавництва «Софія» Інна Старих називала ідею її публікації ризикованою, оскільки на пострадянському просторі не було не тільки сексу, але й дітей із паранормальними здібностями. Два роки книга була незатребуваною, але тут з’явилася перша стаття в московській пресі... З того моменту випустили цілу серію книг про дітей-індиго. Нині феномен цих дітей у Росії вивчають на державному рівні. Ще б пак, адже у відсотковому співвідношенні вони нині становлять більшість наших школярів і досить велику частину студентства. В Україні про них заговорили чотири роки тому, коли на незвичних дітей звернула увагу міжнародна організація «Квітка життя», яку в нас представляє Київський просвітницько-миротворчий центр. Проте масово цим явищем у нас поки не займаються, чого не скажеш про розвинуті країни. До речі, першими на здібності дітей-індиго звернули увагу китайці. У 1985 році уряд КНР запросив групу найкращих психологів США розібратися, що саме відбувається з деякими дітьми. Після оприлюднення результатів дослідження уряд Китаю більше американських вчених до таких дітей не допускав. Як виявилося, їх почали забирати в закриті елітні школи, де виховується майбутнє керівництво компартії, уряду, армії, розвідки. Такі ж школи є нині й у США, і в Ізраїлі. А у Франції дітей, які мають IQ вище 160, заносять у спеціальний реєстр як національне надбання. У випадку, якщо після школи така дитина збирається продовжити навчання, їй оплачують навчання в будь-якому університеті світу з умовою, що вона повернеться на батьківщину і відпрацює 5 років.
Десять ознак індиго Із загальної кількості відмінних рис дітей нової формації фахівці, які працюють над темою, виділяють такі — вони не за віком мудро міркують, швидко знаходять спільну мову з технікою, легко встановлюють контакт із тваринами. Крім того, свідомо усамітнюються, ніби занурюючись у себе. У них висока самооцінка, самостійність у судженнях. Діти-індиго не терплять фальші, вимагають щирості. Рішення приймають інтуїтивно. Володіють екстрасенсорними здібностями. Вони довіряють тільки аргументованим висловлюванням. Намагаються проявити свої численні таланти. Через «несхожість» на своїх однолітків індиго часто вважають дітьми з психічними відхиленнями, згадуючи про аутизм. До речі, у корпорації МюгозоН існує цілий відділ молодих програмістів, яких вважають аутистами. Він, між іншим, найуспішніший. В обговоренні психічних особливостей дітей-індиго також часто випливають терміни «гіперактивність» і «дефіцит уваги». Вчені виділяють такі критерії, за якими батьки і педагоги можуть виявити наявність цих особливостей у своїх дітей. Симптоми повинні зберігатися, щонайменше, 6 місяців. Дефіцит уваги. Дитина часто не здатна приділити увагу деталям або через недбайливість допускає помилки в шкільних завданнях. Часто відчуває труднощі зі збереженням уваги при виконанні завдань або в грі, не слухає, коли звертаються безпосередньо до неї. Не здатна встежити за поясненнями або завершити шкільні завдання, повсякденну роботу. Уникає участі у виконанні завдань, які вимагають тривалих розумових зусиль. Губить предмети, необхідні для виконання завдань або ігрової діяльності (наприклад, іграшки, домашні завдання, олівці, книги або інструменти). Легко відволікається сторонніми зовнішніми стимулами, часто неуважний. Гіперактивність. Дитина робить судомні рухи руками або ногами, крутиться на місці. Трапляється, що залишає своє місце в класі або за інших ситуацій, в яких необхідно перебувати сидячому положенні. Бігає туди-сюди або постійно на що-небудь залазить тоді, коли така поведінка неприпустима. Перебуває в постійному русі або поводиться як заведена, занадто багато розмовляє. Може дати відповідь раніше, ніж було повністю задано запитання. Відчуває труднощі з очікуванням своєї черги. Може переривати інших або втручається в їхні дії (наприклад, у розмови або ігри). Проаналізувавши поведінку своєї дитини, батьки можуть побачити в ній не «нестерпного» і «несамовитого», а майбутнього генія. Проте з невизнаного генія може вирости й руйнівник суспільних устоїв. Така «некомфортність» для навколишніх і змушує уряди багатьох країн займатися проблемою індиго і навіть перебудовувати систему освіти. Але крім вищевказаних «мінусів», маленькі «індижата» можуть стати і великою радістю для тих батьків і педагогів, які щиро готові їх слухати. Тільки подумайте, з кінця минулого століття в нас народжуються діти, які буквально з першої секунди свідомо дивляться на світ, а їхній погляд більше не затягнутий туманною завісою. Ми стали свідками еволюції людства. Чи вистачить у нас мужності зізнатися собі в цьому?
Індигоеволюція: погляд вчених Професор-генетик В’ячеслав Коновалов вивчає генетичні аномалії, які існують у природі. Чорнобильська катастрофа стала природним полігоном, який дозволив йому почати дослідження впливу радіації на живі організми. У дослідженнях професора Коновалова багато уваги виділено аномаліям, з якими народжуються наші діти. Він впевнений, якщо раніше ці аномалії мали скоріше зовнішній характер, то тепер вони пішли «всередину». І торкнулися, у тому числі, й психологічних особливостей. Вчений вважає, що нині керівництво держави, крім порожніх балачок, не здатне що-небудь зробити. Небезпека змін на генетичному рівні буде увесь час зростати. До того ж МАГАТЕ і колишній Радянський Союз занижували дозу радіації, яку одержали люди, у сотні разів. Але одна надія в експерта все-таки є — діти-індиго, тобто дуже талановиті, особливі діти. За його розрахунками, нині в Україні живе близько трьох тисяч таких дітей. І в них є шанс очолити країну. Чому? Тому що вони, які у дитинстві приносили батькам і вчителям стільки занепокоєння, в юності починають дуже інтенсивно розвиватися, особливо, якщо знаходять своє покликання. Кандидат психологічних наук, росіянин Володимир Пугач стверджує, що зміни вже почалися. Зараз увесь середній менеджмент у бізнесі — в основному, у віці 22-29 років. «Стариків» майже не залишилося — їх відсувають на периферію. Індиго беруть на роботу і просувають тому, що вони краще працюють, причому незалежно від освіти. Чому це відбувається? Справа в тому, що вони — це «амбідекстри», «дворукі». Тобто в них працюють обидві півкулі мозку. Якщо звичайні люди діляться на правопівкульних і лівопівкульних (коли більш активна права півкуля, лідирує інтуїція, коли ліва — логіка), то «амбідекстри» використовують відразу обидві півкулі — у них одночасно і чудова інтуїція, і чудова логіка. З тих, кому нині 50 років, таких «амбідекстрів» один на десять тисяч, кому 30-40 років — один на тисячу. Серед тих, хто закінчив або закінчує школу, таких уже більше — близько 12%. У 7-8-х класах їх вже в середньому 25%. У 5-6-х — 30-40%. У 3-4-х — уже 50-60%. А в 1-2-х класах — усі 90%. Володимир Пугач вважає, що і нинішній президент Росії Путін — «амбідекстр». Можливо, саме тому в Росії дітьми-індиго займаються по-справжньому. Але взагалі в системі освіти, яка погрузла в корупції і де не діти, а гроші вирішують усе, говорити про те, що наявність вищої освіти в нашої дитини визначає її майбутнє — виходить, лукавити. Тому навряд чи нинішні школи й вищі навчальні заклади будуть пристосовуватися під «нових» дітей. А ось у світі усе відбувається по-іншому. Як уже говорилося, у США й інших розвинених країнах відбулися масові звільнення вчителів. Їм підвищували зарплатню, але вони все одно звільнялися. Тоді суспільство усвідомило, що час реформувати систему освіти. Як правило, у школах програми спрощувалися, а у вузах — навпаки. Пам’ятається, ми навіть знущалися з американських дітей, які вони «тупі». А вони були просто менше завантаженими, зважаючи на те, що дітям-індиго потрібно більше часу для адаптації до дорослого і, на жаль, лицемірного світу. У нас же поки усе роблять із точністю до навпаки : навантаження зростають, і кількість дітей у класах — теж. Тим часом, знаходити обдарованих дітей і давати їм альтернативну освіту — це єдиний шанс зміцнити інтелектуальний потенціал нації. Не робити цього — злочинно і дуже небезпечно. Адже ці діти геніальні й талановиті, і якщо з них не виростають успішні люди, то виростає геніальний криміналітет. Інакше кажучи, якщо ми не хочемо зайнятися дітьми-індиго, вони займуться нами. Володимир Пугач вважає, що це нове плем’я вже готує сюрпризи нашим політикам і технологам. «Почнемо з того, що перестає працювати реклама, — говорить він. — Політологи не приховують, що політтехнологи сиплються з тріском. У найближчому майбутньому буде серйозна зміна політиків. Чому? Справа в тому, що ці нові люди, нові діти якимось надзвичайним чином відрізняють правду від брехні. Це покоління вже не буде голосувати за людей, які думають про одне, говорять друге, а роблять третє...
Давайте жити дружно Отже, що ж робити, якщо в домі з’явилося «індиженятко»? Ректор Міжнародного інституту соціальної екології (Санкт-Петербург) В’ячеслав Губанов, який уже понад 10 років займається проблемами соціальної адаптації таких дітей, вважає, що Господь не дає непосильних випробувань. Він розповів нам історію про те, як із селища під Санкт-Петербургом до нього на прийом привезли 11-річного хлопчика. Мати скаржилася на його аутизм. Хлопчик постійно втікав з дому і зі школи, забивався в яку-небудь щілину і не реагував на прохання матері і сестри. У селищі п’ять класів навчаються в одній хаті, на усіх одна вчителька. Чоловіки тут в основному лісоруби. Усі п’ють. Родичі вважали хлопця неповноцінним. А коли хлопчику для тесту дали фломастери і папір, увесь інститут обімлів — можна було викликати експертів. Те, що намалювала дитина, можна було приписати Миколі Реріху... Вчені вважають: щоб зрозуміти, що відчувають діти-індиго, їхнім батькам потрібно вчити мову образів і символів, не завадило б почитати й епопею про Гаррі Поттера. Саме тим, що персонаж цих книг фактично така ж незвична людина, як діти-індиго (у людському, а не в казковому розумінні), і можна пояснити величезну популярність цієї серії романів. Любов цих дітей потрібно завоювати. Потрібно розуміти і з повагою ставитися до їхньої природи. Якщо цими дітьми не цікавляться, якщо з ними не граються і не намагаються їх зрозуміти, вони або «ідуть», або починають приймати стимулятори типу алкоголю або наркотиків, або стають адептами різноманітних сект. Просто відбутися від них подарунками або грошима батькам не вдасться. Та й які вже тут іграшки і солодощі, коли в 5 років ці діти «бачать» тіні, духів, ангелів, у 9 — думають про реінкарнацію, а в 12 рятують світ? Певне, час нам, дорослим, вчити дитячу мову, почавши з тих же історій про Гаррі Поттера, із романів Сергія Лук’яненка і Гаррі Гаррісона. Щоб потім, коли вони виростуть, «інопланетянами» і «неповноцінними» у цьому світі не стали б ми самі...
