«Ми все сильніше зближуємось», — оптимістично заявив голова облради Роман Василишин, підсумовуючи останню в 2002 році сесію облради. Сесія була вже шостою в цьому скликанні, й це виявилося своєрідним рекордом. Адже в жодному з міст, які обдзвонив голова облради, щоб з’ясувати, чи десь іще змогли впродовж року провести шість сесій облради нового скликання, рівнян, як з’ясувалось, не «переплюнули».
Ось, приміром, повторно голосували на останній сесії питання передачі у власність Здолбунівського району частини майна «Рівнеоблводоканалу», розташованого на його території. І проголосували, не «спіткнувшись», як минулого разу, на зауваженнях депутата від м.Рівного Віктора Матчука про те, що не можна голосувати, не знаючи, що і як передається. Опозиційна фракція, щоправда, цього разу знову заявила, що не голосуватиме за цю постанову, бо хоче виявити принциповість, а ще — чекатиме, поки питання на розгляд депутатів винесуть у комплексі. Та більшість чекати не стала, й водоканал Здолбунову віддали. І не тому, впевнений п.Василишин, що не було цього разу в залі Віктора Матчука, до бездоганно аргументованих виступів якого подекуди прислуховується й «злагоджений» загал. Це все тому, що ознаки зближення помітні, й «ділове спілкування» покращується все більше. А щодо суперечок навколо води й тепла, то п.Василишину нині найближчим став варіант створення відповідних акціонерних товариств, де частки матимуть і місто, й область. (Нагадаю, саме про таку модель реформування комунальної сфери, запозичену під час поїздки до Фінляндії, розповідав нещодавно перший заступник голови облдержадміністрації Василь Берташ на нараді за участю голови Держкомжитлокомунгоспу). З депутатами, правда, «фінську модель Берташа» ще не обговорювали. А ось Віктор Чайка, як запевнив п.Василишин, цю ідею поділяє. А зрештою, філософськи зауважив голова облради, життя ж іде, змінюється, тож якщо з’явиться краща пропозиція — прийдемо до кращої. Головне, аби голосувати за ті кращі пропозиції кому було — питання ж передачі частини майна водоканала Здолбунівщині на минулій сесії не «нашоукраїнці» провалили, а такі депутати, як, приміром, Данило Корилкевич, Анатолій Француз та Ельбрус Абдуллаєв. Не часто бувають вони на сесіях, і якщо зайнятість двох останніх ще можна зрозуміти, то відсутність у сесійній залі екс-голови облради з того самого моменту, як головою його повторно не обрали, стає ну дуже вже помітною і викликає деякі запитання. Роман Василишин, не називаючи прізвищ, сказав, що надіслав письмові нагадування депутатам, які не з’являються ні на сесії, ні на засідання комісій. (Може, чекають, поки крісла відремонтують?). Хоча дехто, зауважив він, хоч і не буває на комісіях, проте допомогу області надає таку відчутну, що це, мовляв, перевершує «пропуски». Це, певно, щось на зразок студента-спортсмена: на пари не ходить, зате інститут прославляє. Не словом же, як мовиться, а ділом. До речі, у використанні цього гасла, під яким йшла на вибори частина опозиції, останнім часом дедалі активніше стає поміченою влада. Невдовзі вже заплутається народ, де хто. Та це нічого, тенденція до зближення, про яку на початку статті йшлося, вона тільки на користь іде. Головне, аби «діло» було помітнішим і за «слово», й за порожні крісла в сесійній залі.
