Ця історія може слугувати класичним прикладом сімейного насильства. Звільнившись із місць позбавлення волі, Ігор пристав до сільської жінки, і вони почали жити разом. Спочатку чоловік поводився пристойно, не пив, жінку не кривдив. Та через кілька місяців осмілів — і почалося: пиятики, сварки, бійки. Протягом лише одного року його 15 разів притягували до адмінвідповідальності за насильство в сім’ї, пияцтво, хуліганство, самогоноваріння, порушення адмінрежиму тощо. Бувало, що до міліції зверталася й дружина. Чоловіка кілька разів затримували на 3, 5, 7 діб, штрафували, але все марно, міліція вплинути на його поведінку не змогла. Для жінки бажання мати чоловіка та сім’ю закінчилося трагічно: Ігор, якого вона прийняла у свій дім, одного дня «у пориві пристрасті» задушив її, а сам повісився.
Міліція з допомогою громадських організацій тепер навчає дільничних міліціонерів, як працювати з чоловіками, які принижують, погрожують та б’ють своїх жінок і дітей. Оскільки кожен третій виклик міліції здійснюється через насильство в сім’ї. За 10 місяців цього року міліція області поставила на облік понад три тисячі домашніх бешкетників. В Адміністративному кодексі з’явилася стаття про покарання за це — штраф або арешт на 5 діб чи й до 15. Утім, тенденції до зменшення кількості принижених та ображених близькими людьми немає, навіть навпаки. Головними причинами такої поведінки сімейні фахівці називають побутові негаразди, економічну кризу, алкоголізм і наркоманію, а також особливості характеру та виховання. Іноді жертви сімейного насильства самі не хочуть «виносити сміття з хати», просять не карати чоловіка. А у селах часто-густо це явище вважається... нормальним. У 2008 році Україна започаткувала власну кампанію під назвою «Стоп насильству!», розпочала реформування законодавчої бази, підвищення кваліфікації суддів, які розглядають сімейні справи, та дільничних міліціонерів, яким найчастіше доводиться ставати поміж жертвою сімейного насильства та кривдником. — Насильство в сім’ї трапляється частіше, ніж дорожньо-транспортні пригоди і рак, — зауважила на засіданні прес-клубу з проблем насильства в сім’ї експерт з питань запобігання насильству Програми рівних можливостей та прав жінок в Україні Світлана Павлиш. — Опитування показало, що кожна третя жінка хоча б раз у житті була побита чи згвалтована, в тому числі й під час вагітності; особливо потерпають жінки з обмеженими можливостями. — За насильство у сім’ї відповідальність передбачена невелика, — зауважив помічник міністра внутрішніх справ України В’ячеслав Свірець, — та й дієвих методів протидії поки немає. Зрештою, і дільничний міліціонер, якому доводиться втручатися у такі конфлікти, не є психологом, щоб аналізувати поведінку жертви та нападника. Потерпілі від побоїв жінки часто просять не штрафувати чоловіка, бо платити доведеться із бюджету сім’ї. Міліціонер також може винести припис на вчинення певних дій, тобто заборонити бешкетнику розшукувати адресу місця перебування чи телефон своєї жертви, яка не бажає з ним спілкуватися. Для рішення цієї проблеми варто брати приклад з інших країн. У сусідній Польщі, приміром, для боротьби із насильством у сім’ї залучають тих людей, які самі раніше потерпали від цього і зацікавлені допомагати безкоштовно. В Україні працює лише три кризових центри для тих, кого притягнули за сімейне насильство, у Рівненській області такого центру немає. Хоча реабілітаційні програми для таких чоловіків (жінки б’ють чоловіків незрівнянно рідше) у нас існують. Тепер навчають роботи із кривдниками та з підлітками, схильними до агресії, і в міліцейських навчальних закладах. Працює безкоштовний всеукраїнський телефон довіри для звернень потерпілих від насильства — 0 800 500 335. Крім потерпілих, найбільше дзвінків надходить і від людей, які мають психологічні проблеми та переживають з приводу розлучення. — Нарешті почалася психокорекційна робота з кривдниками, — зазначила голова правління Центру підтримки громадських ініціатив «Чайка» Лариса Гунько. — Раніше ми шукали притулку для потерпілих, а кривдники тим часом залишалися вдома і пропивали спільно нажите майно. Програму психокорекції презентуватимуть у всіх областях держави, однак спеціалістів для такої психологічної роботи не вистачає. Варто зазначити, що через алкоголь фізичне насильство відбувається здебільшого у неблагополучних сім’ях, а психологічне чиниться у цілком пристойних родинах, де чоловіки роблять кар’єру. — Протягом останніх трьох років кількість звернень до міліції від жертв сімейного насильства в області зросла утричі, — каже старший інспектор відділу дільничних інспекторів міліції управління громадської безпеки УМВС у Рівненській області Олег Шандрук, — зросла і кількість взятих на облік, і кількість покараних за це. Хочу звернутися до жінок, аби вони не терпіли неповаги та знущань над собою і зверталися. Деяким чоловікам, буває, й профілактичної бесіди з дільничним вистачає. Часто трапляється, жінки приймають до себе азербайджанців, грузинів, вірмен чи й росіян, які відбули у своїй країні покарання за тяжкі злочини і шукають тут постійного місця проживання. Іноді вони й одружуються тут, а деякі надто довірливі новоспечені дружини реєструють їх у своїх будинках чи квартирах. Десь із півроку такі «прибульці» поводяться чемно, а потім починають вступати у нові права на власність: пиячити, бешкетувати, бити жінок, яких просто використали. А оскільки жертвами часто стають і діти, начальник відділу у справах сім’ї та молоді Рівненської облдержадміністрації Михайло Волинець закликає повідомляти свідків у міліцію чи в районні відділи у справах сім’ї про такі випадки. — Нещодавно ми отримали на електронну адресу відділу лист від людей, занепокоєних долею дітей у сусідській сім’ї, — розповів п.Волинець. — Лист був не анонімний, цілком відкритий, і ми вдячні цим людям за небайдужість і правильне розуміння того, що це насправді проблема, а не втручання в чиєсь життя. Пригадую, кілька років тому в Костопільському районі в одному із сіл виявили бездоглядних дітей, які не ходили до школи, відставали у розвитку і заледве могли щось пояснити. То велике село, і сусіди напевне про це знали, і сільрада, і школа, але нікому роками діла до тих дітей не було, чужа сім’я, мовляв. А оскільки треба було знайти винного, покарали тоді начальника райвідділу у справах сім’ї та молоді.
