Українське військо, яке у ці дні дивує увесь світ своїм героїзмом, складається майже повністю із добровольців. Бо практично усі, а може й усі, хто служив у війську до війни, робили це за власним бажанням. Тепер же до них приєдналися ті, хто може і хоче обороняти Україну. Вони всюди — вчорашні цивільні, які добровільно взяли до рук зброю. Далеко не всі на це здатні із різних причин. Тому воювати беруть найкращих, а решті охочих пропонують почекати коли їх покличуть.
Але є й інші — тисячі і тисячі молодих і здорових мужиків або сидять вдома, вдаючи, що війна їх не стосується, або переховуються поближче до кордону, залишивши місця, де може бути небезпечно. Вже тепер багато хто з нас пересвідчується в тому, що ті, хто вважав себе до війни «крутими», виявилися боягузами, а ті, що були скромні і непомітні, стали героями.
Про це все ще буде колись час написати. Нині ж маємо саме таке становище. І воно, як на мене, нам усім на користь. Тому що військо складається не лише зі зброї, машин та боєприпасів. Військо складається із людей. Тому військо, що складається із добровольців (у широкому розумінні цього слова), завжди буде більш боєздатним за військо, зібране за наказом.
Сам колись служив у армії СРСР і знаю, що метою усіх без винятку тодішніх вояків був дємбєль! Не захист Батьківщини, не служіння народу, а дємбєль, тобто звільнення у запас, якого чекали усі, рахуючи дні та години.
Сьогодні серед добровольців нашого війська мій син. Він підтверджує, що серед наших військовиків немає сьогодні тих, хто чекає дємбєля. Тому що вони прийшли до війська, щоб захистити Україну від ворога і перемогти його у бою!
Усі ці слова ми чули з дитинства і завжди ставилися до них з певною іронією. Бо не уявляли собі, що можлива війна! Тепер уявляємо. І слова про бій за Україну на наших очах наповнились таким змістом, про який ми і не здогадувались! Наша армія йде у бій перемагати. І вона врешті переможе тих, кого сюди пригнали за наказом і хто мріє не перемогти, а швидше піти на дємбєль!
Думаю, що не варто нині думати про тих недобровольців, які ховаються від війни. Це їхній вибір. Тих, хто не ховається, серед нас більше, і вони сильні. Я вірю, що ця сила залишиться з ними і після війни. Вірю, що вони не допустять, щоб оці недобровольці почувалися потім господарями в країні, яку вони боялися захищати.
Це буде зробити нескладно — набагато легше за те, що роблять нині наші добровольці на фронті! Удачі їм і перемоги!
Микола НЕСЕНЮК.
