Поки людство лякають продуктовою кризою і називають її одним з головних викликів ХХІ століття, до нас поволі підступає інша небезпека — брак питної води. Це питання на міжнародному рівні обговорюватимуть у наступному році на Світовому форумі з питань води. А сьогодні Організація Об’єднаних Націй віднесла право доступу до води та каналізації до фундаментальних прав людини.
Питанням стану водних ресурсів та довкілля було присвячене засідання Комітету з питань навколишнього середовища, сільського господарства, місцевих і регіональних справ ПАРЄ. Народний депутат України, голова Рівненської обласної організації Народної партії Микола Шершун уже чотири роки є членом цього комітету і представляє нашу державу в цій поважній інституції. Саме він зареєстрував днями у Верховній Раді законопроект «Про внесення змін до Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» (щодо дотримання вимог санітарного законодавства). З ним — сьогоднішня розмова про стан справ із забезпечення питною водою і в світі, і на Рівненщині зокрема. — Миколо Харитоновичу, екологи та науковці б’ють на сполох, мовляв, до кінця цього тисячоліття людство страждатиме від нестачі питної води. На вашу думку, чи можуть ці побоювання стати дійсністю? — Вже нині кожна шоста людина на Землі відчуває гостру нестачу питної води. Як результат, це не лише соціальні й економічні, а й політичні конфлікти. Вода стає інструментом маніпуляцій на міжнародній арені. На сьогодні можна назвати кілька причин загострення ситуації: це і збільшення населення на планеті, зростання потреб промисловості у використанні прісної води, а також глобальні зміни клімату. На місцевому рівні до втрат прісних водних ресурсів призводять неефективні зрошувальні системи та системи промислового використання води, і як результат — її забруднення. — Які шляхи вирішення цих проблем, чи є якісь позитивні приклади інших країн? — Де взяти прісну воду, запаси якої в природі обмежені, нині думають всі. Є вже й зрушення у цьому напрямі, зокрема, серед досягнень — переробка морської води. Під час останнього засідання комітету, як приклад, ми ознайомилися з роботою водоочисних споруд в Ніцці. Там за державні кошти реконструювали старі очисні. І нині завдяки ефективним процесам фізичної, біологічної і хімічної очистки вдається видаляти забруднення з міських вод в компактну установку. У такий спосіб зберігається довгострокова екологічна рівновага морського середовища. Так, у Франції дбають про очистку стічних вод ще з 80-х років минулого століття. — А яка ситуація сьогодні в Україні? — Як не прикро, але Україна — у переліку європейських країн, які найменш забезпечені власними ресурсами води. Більше того, водні джерела надзвичайно забруднені відходами нашої з вами діяльності. Дві третини населення України використовує для своїх потреб поверхневі води. А майже всі вони, особливо в промислових регіонах, забруднені і виснажені. Бо ні для кого не секрет, що у воду скидають чимало відходів та стоків, і ніхто сьогодні особливо не переймається їхнім очищенням. Інша проблема — це зношеність наших комунікаційних мереж та обладнання, через що на каналізаційних системах нерідко трапляються аварійні ситуації і знову ж таки у водойми потрапляють стічні води. Прикро, але останнім часом прослідковується стійка тенденція до погіршення якості майже всіх поверхневих вод. У них збільшується концентрація біогенних та органічних речовин, мінеральних солей, фенолів, нафтопродуктів і металів. Як наслідок, зменшується природне біорізноманіття, при зрошуванні — засолюються грунти, що призводить до зменшення врожайності, зниження продуктивності у тваринництві, збитків зазнає і рибне господарство. — Ситуація не надто обнадійлива, якщо не сказати гірше. А де ж вихід? — Моє головне завдання як члена Комітету з питань навколишнього середовища, сільського господарства, місцевих і регіональних справ ПАРЄ донести цю стурбованість станом справ із питною водою до керівництва нашої держави і до уряду зокрема. Адже нині головне завдання — це привернути увагу керівників держави, громадськості до проблеми забезпечення прісною водою. Що потрібно робити? У першу чергу виявити і локалізувати джерела забруднення води, розробити конкретні заходи щодо поліпшення стану наших річок. Мова йде про басейни рік Дніпра, Сіверського Донця, річок Приазов’я, окремих приток Дністра, Західного Бугу, де екологічний стан нині найгірший. Звісно, що басейн Дніпра потребує особливої уваги, адже його водні ресурси становлять 80 відсотків ресурсів України, і він забезпечує водою 32 мільйони населення. І саме його оздоровлення повинно стати одним з пріоритетів державної політики у галузі охорони і відтворення водних ресурсів. — На щастя, у нас в обласному центрі ситуація краща, принаймні рівняни п’ють воду з артезіанських свердловин. Яка ж ситуація на Рівненщині загалом? — Відомо, що через будівництво водозабору підземних вод для водопостачання Рівного в окремих селах Гощанського району значно знизився рівень грунтових вод. Через це в неглибоких колодязях та свердловинах зникла вода. Тому нині в переліку об’єктів першочергового забезпечення централізованим водопостачанням перебувають села Гощанського району. Сьогодні у Рівненській області в середньому з тисячі сільських населених пунктів лише 206 забезпечені централізованим водопостачанням, у 58 сільських населених пунктах Гощанського, Корецького, Рівненського, Рокитнівського та Сарненського районів 48 тисяч жителів частково або повністю вживають недоброякісну воду, а жителі с.Пугач Сарненського району протягом 37 років користуються лише привізною водою. Сьогодні проблеми всіх населених пунктів на місцях вирішити неможливо. Прийнято відповідні програми, головне — їх підтримувати фінансово. Коли про якусь проблему багато говорять, то кажуть, що «ллють воду». А ось настав час і в прямому, і в переносному розумінні про проблеми води не говорити, а вирішувати їх.
