Читати Достоєвського — це продиратись крізь непрохідні хащі без мачете і москітної сітки. Зі шкільних років прізвище Достоєвський у мене незмінно асоціюється із туберкульозом, сірою мрякою, обнадійливими стражданнями і чомусь ім’ям Ліза. У зрілому віці, пам’ятаючи дитячу невдачу, я неодноразово намагався підкорити цю літературну фортецю. Навіть зумів оцінити пророче «Россия придет к миру с коммунизмом».
Читати Достоєвського — це продиратись крізь непрохідні хащі без мачете і москітної сітки. Зі шкільних років прізвище Достоєвський у мене незмінно асоціюється із туберкульозом, сірою мрякою, обнадійливими стражданнями і чомусь ім’ям Ліза. У зрілому віці, пам’ятаючи дитячу невдачу, я неодноразово намагався підкорити цю літературну фортецю. Навіть зумів оцінити пророче «Россия придет к миру с коммунизмом». Але Федір Михайлович щоразу, граючись, відганяв мене від своїх мурів. Тому пісню Меладзе про дівчину із вищого світу, тато якої служить дипломатом і котра «Достоевским увлеченная», сприйняв ревниво. Я — не зміг, а вона не просто змогла, а й отримала від цього задоволення. Ось що насправді, за версією Меладзе, трапилось минулого літа із молодою представницею вищого світу, батько котрої ще недавно — «служив». Вулицями Монако мчить бентлі небесно-блакитного кольору. На шкіряному сидінні лежить розгорнутий томик Достоєвського. За кермом — донька голови Держслужби зайнятості України пана Галицького. Очі привабливої білявки повні сліз — витончена натура неабияк вражена романом «Бедные люди». Крізь рясні сльози зовсім не видно дорогу… Бац, і є найгучніша гламурна аварія року. Змішались у купу бентлі, люди, а також феррарі, порш, астон-мартін і мерседес представницького класу. Люди не постраждали. Жарти жартами, але насправді Достоєвський присутній у нашому житті значно більше, ніж ми здогадуємось, і чатує у найнесподіваніших місцях. Англо-американська мелодрама 2008 року «Інший чоловік» оповідає таку історію. У добропорядного сім’янина, щасливого у подружньому житті (Лайам Ніссон), раптово помирає дружина. Однак на її телефон і ноутбук продовжують надходити листи. Невтішний вдівець шокований — у дружини був коханець. Герой не знаходить місця від люті і ревнощів. Він кидає роботу і летить в Італію, де мешкає суперник (Антоніо Бандерас). Зраджений чоловік шпигує за ворогом і навіть інкогніто знайомиться із ним. У титрах написано, що сценарій базується на історії Бернхарда Шлінка. Дійсно, у 2006 році із друку вийшов збірник оповідань про кохання модного німецького письменника — юриста за фахом. Головна новела збірника і дала назву кінострічці. Але у 2002 році вийшов фільм Валерія Тодоровського «Коханець», який дивним чином передбачив сюжет популярного європейця. Професор університету (Олег Янковський) після несподіваної смерті дружини випадково знаходить любовного листа. Лист паперовий, на місці Бандераса — Сергій Гармаш, пристрасті — ідентичні. Як казав один комедійний персонаж, «меня терзают смутные сомненья». Сумніви розвіює ще один збірник новел — Федора Достоєвського. В оповіданні «Вечный муж» зустрічаємо — «известна общая многим дамам повадка, сохранять у себя старый хлам по части переписки любовной. Померла Наталья Васильевна, а в шкатулочке чуть ли не до сотни нумеров оказалось. Приятно супругу, как вы думаете-с?». Я думаю, ви здогадались, про що натякає чоловік-рогоносець вистеженому коханцю? І у Тодоровського, і в американців з англійцями ні слова, що сценарна ідея їхніх картин насправді народилась ще у середині ХІХ століття. Серіал Володимира Хотиненка «Достоєвський» я дивився із зацікавленістю давнього ворога неприступного генія. Тому фільм мені сподобався. Що не скажеш про численну армію обурених прихильників класика, у першу чергу професійних літературознавців. Сценариста Едуарда Володарського я неабияк поважаю ще з часів «Проверки на дорогах» і «Моего друга Ивана Лапшина». На його захист хочу зауважити, що телесеріали — це не артхаусні авторські проекти і не літературні чи історичні монографії. Їх знімають не для Каннського кінофестивалю, і не тільки для докторів філології. Враховуючи це, вважаю роботу Хотиненка цікавою. Я і раніше називав Євгенія Миронова найкращим актором сучасного російського кіно. Після образу Достоєвського вважаю його геніальним актором. Геній у ролі генія. Хотиненко, перебуваючи у рамках комерційного формату, зняв фільм не про духовні пошуки видатної особи, а про її людську сутність. Перед нами постає не філософ і мислитель, а звичайна жива людина, якій необхідні і секс, і шалені емоції. Правильніше було б назвати серіал «Любов і пристрасті Достоєвського». Ця назва і у комерційному відношенні привабливіша і більш точно відображає зміст картини.
