Дмитро Вітрик, учасник танцювального колективу «Едельвейс» з березня живе в Японії, де працює на Universal Studios Japan, величезному парку розваг, каскадером.
Ще в березні ми повідомляли, що він підписав вигідний контракт.
«У шоу працюю переважно як каскадер. Виступаю часто, маю по кілька шоу на день і два вихідних на тиждень. Це мені подобається, адже я артист, люблю сцену і публіку. Глядачі чемні, ніхто до нас надто близько не підбігає, не горланить і не хапає нас руками. Усі поводяться культурно, радіють нам і просто люблять нас! У цьому парку я – не єдиний українець, нас семеро. Небагато, але хоч якась рідна душа», - розповів Дмитро Вітрик для «РадіоТрек».
За його словами майже три місяці, з березня до червня, тут сиділи на карантині. Коли відсоток хворих на коронавірус у країні почав знижуватися, почали відкриватися розважальні парки, торговельні центри тощо.
«В Японії, як і в інших країнах, кількість хворих то знижується, то підвищується, люди ставляться до цього обережно і без паніки. Скрізь є спреї для рук – в офісах, магазинах, метро - всюди. Усі ходять у масках, такого поняття, як «я не хочу», «мені не подобається», у цьому питанні, як і в багатьох інших, немає. При вході в кожен заклад усім міряють температуру. Коли приходиш, наприклад, в кафе, тобі міряють температуру, ти мусиш протерти руки – і лише тоді можна зайти і сісти за стіл. Усі дотримуються дистанції в 1-2 метри», - каже Дмитро.
Про мовний бар’єр
Коли усі довкола говорять японською, це, м’яко кажучи, незвично. У нас є перекладач з японської на англійську, який супроводжує нас у всіх питаннях, адже є багато артистів з інших країн, тому всі говорять англійською. Тепер я шкодую, що не любив її у школі і мав проблеми з вивченням. Тут я гостро відчув цю проблему. Дуже складно було спочатку порозумітися з іншими артистами-іноземцями. Але поступово, коли усі говорять англійською, коли постійно чуєш мову, то поліпшуєш свій рівень. Щодня по кілька нових слів точно вивчаю.
Так і з японською. Вона геть інша, не як англійська. Але вже слів з 20 я можу сказати японською! У місті, на роботі та на відпочинку – лише англійська. Але багато людей говорять японською, тож я поступово освоюю і цю мову, починаю розуміти. Тепер з мовою, можна сказати, проблем немає.
Про умови проживання і ціни
Умови проживання у мене хороші, мешкаю в 1-кімнатній квартирі, ніяких нарікань не маю, організатори до цього питання поставилися з відповідальністю.
Їжу готую собі удома сам – борщ, супи, картоплю у всіх варіантах, гречку, рис. Тобто харчуюся нашими, українськими стравами. Іноді, зазвичай у вихідні, виходжу в ресторан, куштую японську кухню, потроху звикаю до неї. Постійно взнаю щось нове для себе.
Ціни на харчі, якщо порівняти з цінами в Україні, тут дуже високі. Якщо на одяг, взуття та побутову техніку ціни - плюс-мінус, тобто коштують приблизно так само, як у нас, то на їжу – значно дорожче. Щоб було зрозуміло, за 800-грамовий пакет гречки я плачу 15 доларів. І так на все.
Якщо порівняти загалом по Японії, на рівень їхніх доходів, то тут, в Осаці, ціни не найвищі і вважаються адекватними. Зараз ходжу в магазин і не перераховую на гривні, бо перший місяць за голову хапався!
Пересування країною
У вихідні ми стараємося подорожувати, подивитися нові місця. Вільного часу багато не маємо, але на кожні вихідні кудись їдемо щось нове побачити. Нещодавно їздили на рафтинг, усю подорож нас супроводжувала компанія-організатор. Нам доставити автомобіль, відвезли на місце й супроводжувати усю подорож.
Орендувати автомобіль без японського посвідчення водія неможливо. З цим тут суворо. Щоб здати на права, вчаться довго, навчання дороге. Штрафи за порушення неймовірно великі. На дорогах такий порядок, що я буваю дуже здивований.
Тому на авто ми їздимо нечасто. Зазвичай користуємося поїздами, це в Японії дуже популярний вид транспорту, яким можна доїхати практично скрізь.
Відпочинок за правилами
Щодо відпочинку, як ми його розуміємо, то тут мало місць для нього. Не можна поїхати собі, поставити намет, розвести вогонь і смажити шашлики – це заборонено! Можна лише у спеціальних місцях, а їх небагато. Природу тут дуже оберігають, усе - за правилами. У лісі можна йти лише відгородженою доріжкою, в ліс заходити не можна. За це також штрафи.
На відпочинку біля моря теж є обмеження. Наприклад, нещодавно був біля океану, і там на пляжі не можна грати у волейбол. Чому – не знаю. Там катаються на серфінгу, купаються, загоряють – лише пасивний відпочинок.
Про це можна говорити довго. Я часто дивуюся, як багато в Японії заборонено. Хочу в Україні поїхати з друзями в ліс, розпалити вогонь, приготувати шашлики - за цим сумую. Удома ми можемо вільно іти в ліс, на озеро, купатися, відпочивати для душі, а тут – ні. Йдеш по лісу – тільки доріжкою, подивитися щось ближче – ні, усе, як в музеї. І скрізь так. Є відкриті місця, де можна зійти з доріжки, але тільки ходити. Все інше заборонено, за порушення – покарання.
Тут дуже гарно, дуже чисто, багато можна взнати, але розслабитися можна не завжди. Потрібно постійно думати, а як поводитися тут чи в іншому місці? Усе – лише за правилами.
Про компактність
Що у Японії мало місця - це відчутно. Вулиці, будинки, дороги – все дуже тісненько, простору, як у нас, коли виїжджаєш з Рівного, а далі поле - тут немає. В Японії, куди б не виїжджав, будинки не закінчуються ніколи, немає відчуття, що ти виїхав з міста.
Дороги теж йдуть у 2 чи 3 яруси. Мені не подобається, але іншого виходу нема – тут все в мостах. Вздовж дороги - міст, упоперек - мости, 3 або 4, з яких розв’язка на багато напрямків.
