Як з’ясувалося, упродовж останніх семи років Василь В. проживав з дружиною на Херсонщині, а перед смертю заповів бути похованим у своєму рідному селі Моквин, що на Костопільщині. Третього грудня чоловік пішов з життя. Проте, начебто через брак грошей, дружина покійного Галина змогла доставити труну з небіжчиком на Рівенщину лише зараз. Кажуть також, що посприяли їй у цьому посадовці Херсонської облдержадміністрації, яким довгий час надокучала жінка своїми слізними візитами. Повантажили труну з небіжчиком на одну з «автофур», що прямували з Херсонщини транзитом через Рівенщину. До Рівного покійника у супроводі дружини вантажний автопоїзд доставив у четвер. Але далі справа зайшла в глухий кут. Дружина вважала, що на цьому її функція виконана, а рівенські родичі й собі не квапилися долучатися до виконання останньої волі покійного. Отож труна продовжувала стояти у кузові авто. Між тим, простоювати шофер вантажівки не мав змоги, йому вже давно слід було доставити свій основний вантаж — харчі у Луцьк. Таким чином,
труна з небіжчиком перекочувала під огорожу. Врешті-решт завдяки клопотанням сестер покійного та його племінника труну повантажили в інше авто, завезли у Моквин і там поховали. Ось тільки з шести дорослих дітей покійного, п’ятьох синів й дочки, виконати свій людський та останній синівський обов’язок ніхто так і не спромігся. Відсутність на похороні батька можна виправдати хіба що одного з синів, який живе у Португалії, і дочки, до якої не змогли додзвонитися в одне з віддалених сіл області. Що завадило взяти участь у похороні трьом синам покійного, що мешкають у Рівному, та одному з Херсонщини — невідомо.
