Драматичні відставки Едуарда Шеварднадзе та Україна

1209 0

Ми у соцмережах:

Драматичні відставки Едуарда Шеварднадзе та Україна

Перша демісія відомого політика (тоді члена Політбюро ЦК КПРС та міністра закордонних справ СРСР) сталася 1991 — напередодні народження Державного комітету з надзвичайного стану, покликаного, за задумом його творців, убезпечити євразійську імперію від розпаду.

За 12 років багато води спливло. Багато чого змінилося і багато чого НЕ змінилося як на берегах Кури, так і понад дніпровськими водами. Не змінилася, зокрема, патологічна жадоба так званих посткомуністичних еліт до влади. Влади, спрямованої не на захист та розвиток природних прав та інтересів власних громадян, але влади, мета якої — бути безконтрольною, отже — абсолютною, отже, безкарною, корумпованою, брехливою, злочинною. Альфа і омега бачення влади посткомуністичними елітами — влада як самодостатня цінність. Але така влада генетично несумісна навіть з натяками на демократію. Милошевич, Ніязов, Лукашенко, Каримов, Назарбаєв, Алієв можуть перебувати при владі виключно за рахунок брутального попрання вільного виявлення людей. На жаль, видатний в минулому демократичний політик і державний діяч Шеварднадзе не став винятком з цього правила. Абсолютна влада розбестила і його. Рівно місяць тому в Грузії сталося те, що в Україні називають впливом адміністративного ресурсу. В усьому світі це називається фальсифікацією волевиявлення громадян. Пряма, неприхована, брутальна фальсифікація результатів парламентських виборів урвала терпець гордих грузинів. Роками плекаючи ідеї свободи та такої-сякої стабільності, роками стійко переносячи наслідки економічних негараздів задля збереження державної незалежності, громадяни не витримали, коли влада відкрито продемонструвала повну зневагу до їх розумових здібностей. Люди зрозуміли, що ТАКА фальсифікація — це брутальна зневага персонально до кожного з них. «Его пример — другим наука». Квінтесенція всієї провладної агітації та пропаганди в Україні напередодні дня вільного волевиявлення громадян з нагоди виборів нового лідера країна — кого персонально підтримає «великий и могучий» адміністративний ресурс у боротьбі проти Ющенка. Після 23 листопада вітчизняні «володарі кілець» втішатимуть самі себе і тих, хто буде їх слухати, тим, що, мовляв, Україна — не Грузія, а вони все зроблять тихіше та тонкіше, а наш антикризовий менеджмент взагалі всі розуми поїв, а всі хохли суть гречкосії абощо. На жаль, всі ті та інші розмови аж ніяк не вчать поваги до власного народу та до його волі. Тими ж самими аргументами втішали себе і технологи Шеварднадзе. За 10 років його володарювання у них зникла навіть тінь підозри щодо можливості навіть млявої народної непокори. Якби така підозра існувала, сам Шеварднадзе навряд чи погодився б на такий рівень фальсифікації результатів парламентських, а не президентських виборів. Ці підозри давно — ще з часів так званого референдуму 2000 — полишили українських кризових менеджерів та їх консультантів. Вони щиросердечно вважають, що таки «нагнуть» народ. Дилема: народ «нагне» владу. Оскільки народ у нас так само не поважає владу, як влада — народ, то вихід з цієї ситуації є лише один. Або диктатура з усіма її принадами, або демократія з усіма її недоліками. Ми, так само, як і 93% громадян України, абсолютно не переконані, що відставка Шеварднадзе бодай чогось навчить українську владу. Але, можливо, вона таки хоч чогось навчить український народ. І тоді відставка Шеварднадзе стане таким самим провісником змін на краще, як стала вона 1991 року.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також