Уже 13 років я є вихованцем регбійного клубу Рівного. Багато пережито за ці роки на регбійному полі і поза ним. Пригадується, як у свій час зазначав покійний тренер І.Башта: «Майте дружбу між собою і будьте інтелігентами в усьому». Тому й найбільшим здобутком все ж таки стали друзі, які були завжди поряд — не лише регбісти та спортсмени, вболівальники клубу, але й незнайомі люди, яким подобається ця гра, хоча вони до спорту не мають жодного відношення. Підтримку друзів я особливо відчув у складні хвилини свого життя.
Уже 13 років я є вихованцем регбійного клубу Рівного. Багато пережито за ці роки на регбійному полі і поза ним. Пригадується, як у свій час зазначав покійний тренер І.Башта: «Майте дружбу між собою і будьте інтелігентами в усьому». Тому й найбільшим здобутком все ж таки стали друзі, які були завжди поряд — не лише регбісти та спортсмени, вболівальники клубу, але й незнайомі люди, яким подобається ця гра, хоча вони до спорту не мають жодного відношення. Підтримку друзів я особливо відчув у складні хвилини свого життя. Вони підтримували і духовно, і матеріально, і психологічно. В останню гру сезону за 10 хвилин до закінчення гри з мінським регбійним клубом «Вепри» (Білорусь) я отримав травму коліна. Згодом лікарі поставили діагноз — повний розрив передньої хрестоподібної зв’язки та розрив латерального меніска лівого колінного суглоба. Потрібна була складна операція, яка вимагала значних фінансових витрат. Друзі по команді почали збирати кошти на оперативне втручання. Я хочу висловити подяку людям, які допомагали мені в цей складний час. Насамперед — Павлу Рижкову і Володимиру Шипилюку. Слова вдячності висловлюю президенту РК «Рівне» С. Курганському, тренерам І. Родзяку, А. Пєтухову, Ю. Ковалюку, В. Радчику, команді гравців регбійного клубу «Рівне», усім, хто причетний до нашого клубу і взагалі до фізичної культури та спорту. А також — лікарям ортопедичного відділення та усьому його сестринському складу, завідувачу відділення Г. Чеховичу, лікуючому лікарю Р. Остапенко, лікарю-анестезіологу В. Пірог, медсестрі Т. Редько (мама регбіста, яка ставилась до мене як до власної дитини). Окрему подяку висловлюю Катерині Гусевій та клубу «Олімпійські надії», Катерині Шамбір, МСМК з боксу. Сусідам по палаті Миколі та Сергію, які у перші години були поряд і намагалися усіляко підтримати мене. Також регбійному клубу «Роланд» (Івано-Франківськ), регбійному клубу «Тернопіль», Віталію Бондарчуку, який зараз грає у Португалії. Значну допомогу надали друзі з Рівненського державного гуманітарного університету, а також педагоги, зокрема, завідувач кафедри теорії та методики фізичного виховання Кіндрат Вадим Кирилович та інші викладачі. Підтримку надали й учасники першої православної «молодіжки» Рівного, яку очолює Д. Таргонський, а також АХС А. Кравцов, С. Романовський. Не залишився осторонь і пастор О. Абатуров. Слова вдячності висловлюю начальнику обласного центру «Інваспорт» В.Кучеру та його заступнику А.Демчуку, сім’ї Міщуків, В. Орлу, О. Чубай, В. Безвербній, М. Будкевич, С.Будкевич, І. Лінкевич, О. Кравець, А. Горбатюк, Т. Ковальовій, Т. Іващук, А. Білійчук, Богдану Волошину та його родині і друзям, рідним та близьким, усім, хто не залишився осторонь. Щиро дякую вам усім за можливість ще хоч раз пробігтися до залікового поля.
