38-річний Павло з Дубенщини до повномасштабного вторгнення займався бізнесом та мав власну справу.
Однак після нападу Росії на Україну той пішов добровольцем до українського війська, повідомляє 23 інженерно-позиційний полк. Хоч строкової служби ніколи не проходив і уявлення не мав про те, що таке війна.
- Дружина не знала, що я хочу служити. Вона, як жінка, боялась цього. Дуже хвилювалась. Проте згодом змирилась та до сьогодні підтримує мене, як може. Також їй довелося взяти на себе багато обов’язків, особливо по роботі. Я розумію, що їй важко, але на жаль часи й обставини заставляють нас бути сильними, - розповідає військовослужбовець.
Вже в середині березня доброволець Павло був одягнений у військовий однострій та стояв на плацу 23 інженерно-позиційного полку Командування Сил підтримки Збройних Сил України.
- Ми були одні із перших, хто з нашої частини поїхав на ротацію. Пригадую, як приїхали на Харківщину. Перші вибухи, «бахкання». Не вірилось, що ми вже на війні. Але кожен з нас розумів, що потрібно сумлінно виконувати поставлені на нас завдання, - продовжує захисник.
Військові щоденно, вперто й наполегливо, вдень і вночі, копали окопи й траншеї, будували бліндажі й інші фортифікаційні споруди.
Ще зовсім недавно Павло був в окопах, але, повернувшись із чергової ротації, знову збирався в дорогу. Цього разу військовий разом із побратимами летів у Велику Британію, куди був направлений на навчання.
- Оскільки я машиніст, то отримав запрошення на навчання з обслуговування і керування спецтехнікою - машиною розмінування.
Саме навчання було досить цікавим та вважаю, що корисним для нас. Особливо тоді, коли прийдеться працювати на деокупованих територіях. Ми намагались освоювати усю важливу інформацію, якою ділились з нами іноземці.
Загалом враження від навчання і людей, які їх проводили, дуже позитивні. Нам сподобалось ставлення до нас і нашої країни. Ми побачили підтримку.
Також запам'яталось, як ми мали один вихідний день і вирішили прогулятися містом. А мешкали у досить гарному військовому містечку, де було доволі затишно і комфортно. Але цього дня у нас був вільний графік, то ж пішли на екскурсію.
Ми зайшли в один із місцевих костелів. Там саме завершувалося богослужіння. Я перехрестився і це привернуло увагу однієї із тамтешніх бабусь. В короткій розмові із жінкою ми сказали, що приїхали з України та служимо в армії. Бабуся міцно обійняла і просила берегти себе. Було дуже приємно, що люди у світі, принаймні прості люди, підтримують нашу країну.
Також велику підтримку ми відчували від наших інструкторів та наставників. Коли ми повертались із навчання, то були теплі, братерські обійми та слова підтримки. Це теж вселяє віру у те, що ми здолаємо ворога. І хотілося б, щоб світ нам в цьому активніше допомагав, - завершує Павло.
