Події, за якими спостерігала уся країна, розпочалися у центрі Луцька вранці вівторка 21 липня. Один з пасажирів автобуса «Берестечко — Красилівка» несподівано почав розмахувати зброєю. Пізніше пролунали постріли та вибух. Налякавши пасажирів, озброєний чоловік почав телефонувати журналістам. Те ж саме змусив робити своїх заручників, які розповідали, що автобус захоплений озброєним чоловіком з вибухівкою.
Вимоги терориста були досить дивними: «Держава є головним терористом, тому представники влади — від суддів і прокурорів до міністрів і прем’єра — у соцмережах мають викласти публікації, в яких називатимуть себе терористами в законі». Це виглядало безглуздо, тому всі подумали, що в терориста не все гаразд із головою. Та оскільки він погрожував, що у разі штурму підірве бомбу, яку встановив у людному місці, до цього довелося поставитися серйозно.
Поки до Луцька летів міністр Аваков із керівництвом поліції, мешканці Дубна впізнали у терористі Максима Кривоша. Уродженець Росії був зареєстрований в Дубні, де й мешкає його родина. Мав дві судимості — за вбивство та бандитизм, за які відсидів близько десяти років. Цей етап свого життя майбутній терорист увіковічнив у книзі власного авторства «Філософія злочинця», 400 примірників видав власним коштом.
«Ріс у родині інтелігентів, проте в дитинстві надивився бойовиків і «решил стать крутым». Навчався у духовній семінарії, але за кілька місяців розчарувався у церкві», — саме так говорить про себе Кривош у згаданій книзі.
Відбувши термін ув’язнення, Максим повернувся до Дубна, де регулярно завдавав клопоту власній родині та усьому під’їзду будинку на вулиці Морозенка. Міг запросто побити власну дружину, яка працює вчителькою музики у Дубенській гімназії №2, або мешканців будинку.
Працювати Кривош не збирався, шукаючи інші засоби для існування, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом. Про це знали у місцевій поліції, яка підозрювала його чи не у всіх кримінальних справах. Кривоша, зокрема, перевіряли на причетність до невдалого викрадення онука місцевого багатія Данила Корилкевича.
Окрім цього, був відомий у Дубні як любитель бродячих собак. Завдяки чому надурив при нагоді місцевих захисників тварин. Ось що згадує самопроголошений священник Василь Коновалюк, який зводить церкву, де на службі бувають собаки:
— Торік в кінці серпня — на початку вересня я шукав кошти на будівельні роботи в нашому скиті в Рівному в мікрорайоні Грабник. В мене тут також знайшли прихисток собаки. Я мав 11 ікон та хрестів. Це була старовина, частину речей колись купив сам, інші подарували. Вирішив їх продати, щоб розрахуватися з будівельниками. Опублікував на своїй сторінці у Фейсбук, що шукаю покупця. Тоді відгукнулася рівненська зоозахисниця Алла Лосік. Порекомендувала мені цього Максима. Сказала, що все Дубно знає його як зоозахисника.
Він приїхав у Рівне, зустрівся зі мною. Справив враження адекватної людини, щоправда, дуже мовчазної. Переконав, що найкраще цінності можна продати в Києві, і він знає одного скупника. Тож якщо я довірю їх йому, то він саме їде до Києва та готовий їх там продати. Кошти за посередництво, запевнив мене, не візьме, бо сам любить собак, як і я, і хоче зробити добру справу. Я був тільки радий. Тим більше за нього поручилася Алла Лосік, яку я добре знав.
Минуло кілька днів, і заявляється до мене Максим з перебинтованою рукою (тепер я думаю, що це був фарс) та заявляє, що коли він прийшов з речами до скупника, їх «поклала на землю» СБУ та звинуватила у крадіжці цінностей. І нібито з них вимагали 15 тисяч доларів хабара за їх повернення. Він нібито віддав вже 5 тисяч і попросив мене позичити йому ще 10. Я був шокований! Де мені їх взяти, якщо я сам не маю чим розрахуватися з будівельниками? Він запевнив мене, що все залагодить, і поїхав.
Я звернувся знову до Алли Лосік, вона була вражена, але переконала мене, що Максимові можна довіряти. Тож я дав йому ще тиждень, не йшов до поліції. Згодом він зв’язався зі мною і сказав, що посилка з цінностями їде до мене чомусь з Луцька «Новою поштою». Приїхали лише дві речі з 11, найменш цінні. Де поділися інші — невідомо. Максим та Алла перестали відповідати на дзвінки.
Я зрозумів, що мене ошукали, звернувся в поліцію. Але там було глухо, нічого не знайшли. Тим часом Максим продовжував жити в Дубно, як мені розповідали, ніби нічого й не сталося.
Про своє знайомство із майбутнім терористом рівненська зоозахисниця Алла Лосік згадує не надто охоче:
— Ми з Максимом познайомилися три роки тому. Він тоді звернувся до нас, бо був стурбований масовим отруєнням бездомних собак в Дубні. Ми йому допомогли добитися від міської влади Дубна коштів для стерилізації тварин та машини, яка би возила їх на цю процедуру. Надавали також ветеринара, який її проводив.
Максим дуже переймався долею бездомних тварин, нерідко лікував їх та годував за власні кошти. Зовсім не справляв враження якоїсь неадекватної людини, хіба що був дуже небагатослівним. Тому я дійсно виступила посередником між ним та священником. А виявилося, що й Максим не без гріха, і священник не священник, бо його церква не канонічна. Останній також не міг документально підтвердити, що цінності належать йому. Розповідав, що десь їх купляв, хтось йому дав. Тож я не можу сказати, хто тут правий, а хто ні. Хай розбираються в поліції.
Зоозахисники, з якими я зараз спілкуюся і які знали Максима особисто, як і я, в шоці від того, що сталося в Луцьку. Такого, звісно, не очікували.
Попри те, що Максим Кривош аж просився до рук поліції, на нього не звертали особливої уваги. А може, просто тримали на прикметі до потрібного часу. Аж поки той не захопив автобус у Луцьку, прославившись ненадовго на всю Україну та за її межами.
Заручників звільняли у два етапи. Спочатку після домовленостей було звільнено трьох — підлітка і двох жінок, одна з яких — вагітна. А уже після повної здачі терориста о 22-й годині вечора вільними стали ще десять осіб, які пробули у маршрутці близько дванадцяти годин. Виявилося, що ніякої вибухівки не було. При собі терорист мав пістолет, автомат та кілька бойових гранат. Разом із затриманням Кривоша в Луцьку відбулось ще одне — в Харкові, де взяли товариша «спільника» дубенського терориста.
Богдан СЛОНЕЦЬ, Дарина ГУЗЕНКОВА.
