Дивна річ цей шоу-бізнес. Молоді люди в своєму прагненні стати популярними як тільки можуть намагаються перевершити один одного. І все ніби непогано, але для цього вони не хочуть вигадувати щось нове, а тишком-нишком йдуть добре второваним шляхом. Публіка все «хаває» на «ура», тому й напружуватися шоуменам та їх підопічним, мабуть, не варто. Але з часом шоу-бізнес стає тим, що називають «шо попало шоу». Іноді це викликає сміх, а особливо тоді, коли цей сміх ще й спровокувати. Тобто примусити меломана подивитись на музику з іншого боку.
А оскільки, за великим рахунком, ані пристойного шоу, ані нормального бізнесу немає, то у нас це було б вдвічі актуальніше. Проте всі кинулися зображати секс-символів, але ніхто не подумав про щось унікальніше. Наприклад, працювати в жанрі музичної пародії. І ось тут на допомогу українському музичному бомонду прийшли «динозаври». Цей вид естрадних виконавців практично повторює долю своїх реально існуючих попередників, але все-таки бореться за своє місце під сонцем, яке постійно зменшується, до кінця. Відомий з давніх-давен дует «Світязь» одного разу побачив, що від його колишньої популярності не залишилось і мокрого місця. Тому й вирішив: треба щось робити. Наприклад, трохи поглузувати над колегами, майже повністю переключившись на музичний пародійний жанр. Якби «Світязь» не змінив своє амплуа, то, напевне, на концерті в Рівному йому б не вдалося зібрати й половини залу драматичного театру — естрадно-шансонна музика зі старого «брехунця» та національних телеканалів у декого вже давно сидить у печінках. Але подивитись програму «Зоряний дощик» таки прийшли декілька сот меломанів, які точно знають, що таке «Світязь» зараз. А нині Дмитро Гершензон та Анатолій Говорадло — це майже двогодинна програма різнопланових музичних пародій з невеличкими ліричними відступами. Відомі лучани програму робили не самі, а запросили допомогти солістів Волинського народного хору та рівенського (тепер) композитора Олексія Онишка. Спочатку глядачі сміялися з «дорослої» української естради — Гнатюк, Бобул-Сандулеса, Кудлай, Попович і т.д. Потім була друга частина — «ювілеї» — та сама пародія, але вже підготовлена в подарунок самим «зіркам» (на кшталт Оксани Пекун). «Динозаври» на те й динозаври, щоб не боятися нікого і нічого, а відверто робити з відомих і поважних для декого поп-зірок, включаючи недоторканних російських ідолів, повних «дебілів», нерідко використовуючи рими із замовчуваними ідіоматичними виразами. В підсумку глядач добряче посміявся, але на артистів справив враження важкої публіки: — В Рівному важка публіка, з якою складніше працювати. Можливо, це тому, що рівняни багато чого бачать, тому й ставляться прискіпливіше до всього. А загалом у Рівному в нас багато друзів, які нам завжди раді. А ще тут безліч гарних музикантів — це переважно люди «того» покоління. — Що змусило вас зайнятися музичними приколами? — У нас язик не повертається назвати те, що ми робимо, просто приколами. Ми почали в певній мірі пародіювати естраду для того, щоб нас почали знову питати про нашу творчість, наші серйозні пісні. Тепер нас запрошують на різні вечірки, ювілеї, бо ми стали цікавіші та оригінальніші за інших. У нас в естраді, як і в самій державі, дуже багато дивних, нерідко смішних речей. Коротше кажучи, в клоунській країні мають бути свої клоуни.
