Гучними презентаціями, претензійними прес-конференціями та багатообіцяючими планами розпочинався восени творчий проект заступника голови ОДА Олексія Губанова — фестиваль аматорського кіно «Двері». А закінчився тишком-нишком — незрозумілим прямим ефіром, в якому два далеких від кінематографа письменники оголосили ім’я переможця конкурсу. Амбіційний фестиваль, який мав «відродити (?) на Рівненщині кінематограф», насправді виявився ледь не мильною бульбашкою. Ані повноцінного фестивалю, ані цікавого конкурсу робіт, ані чітких і зрозумілих нагород для його переможців. Лише один грюкіт...
Чому Губанов для свого проекту обрав саме відсутній у нас кінематограф, тоді як у нашому регіоні особливо активно розвивається, наприклад, фотографічне мистецтво, так і залишилось відомим йому одному. З одного боку, організатори наголошували, що орієнтуються насамперед на аматорів, яких у будь-якому місті вистачає. З іншого — навіть орієнтований на аматорів захід повинен мати усі атрибути професійної організації. На «Дверях» з цим виникли проблеми. Насамперед фестиваль жодного разу не озвучив свого реального кошторису. Постійно наголошувалося на ентузіазмі зацікавлених людей. Хоча будь-який митець підтвердить — жоден серйозний проект винятково на ентузіазмі базуватись не може, йому потрібні фінансові вливання, зокрема, й для розбудови так званої інфраструктури фестивалю. Разом з тим, жодного слова про конкретні призи голова оргкомітету фесту Олексій Губанов не казав. Власне, тому жодних нагород призери і не отримували. Зокрема, переможець першого етапу, конкурсу сценаріїв Олег Готко нічого від фестивалю так і не мав, окрім гарної статуетки та диплома. А ще обіцянки від «весільного генерала» Володимира Оселедчика «показати сценарій своїм студентам, які, можливо колись, таки знімуть за ним дипломну роботу». Щодо конкурсу сценаріїв, то тут взагалі весь час була плутанина. На відкритті «Дверей» оргкомітет обіцяв, що за сценаріями-переможцями будуть знімати стрічки, які насамперед і візьмуть участь у другому, власне кінематографічному, етапі проекту. Зрозуміло, ніхто ніяких фільмів не знімав, а якщо місцеві ентузіасти й змогли реалізувати сценарій на плівці, то винятково власним коштом та силами. Тому сценарний конкурс вийшов цілком автономним і скоріше літературним, аніж «кіношним». Але головним етапом фестивалю мав стати конкурс безпосередньо аматорських короткометражних фільмів. І тут любителів справді якісних короткометражок чекав малоприємний сюрприз. Полягав він у напрочуд низькій якості тих робіт, які надійшли на конкурс. Якщо у журі змогли запросити професійних драматургів та кінопродюсерів, то достукатись до авторів, які розуміються на більш-менш якісних аматорських стрічках — не змогли. Такими є насамперед студенти відповідних факультетів, яких даний проект, очевидно, не зовсім зацікавив. Або вони про нього, зважаючи на повну відсутність всеукраїнської реклами, не знали. На «Двері» творчий люд надсилав що завгодно — понад 60 фотографічних слайд-шоу, немонтованих роликів з телефону для сервісу YouTube, весільних або саморобних музичних кліпів тощо. А ось повноцінного, хоч і короткого кіно — з драматургією, персонажами, правильним монтажем — одиниці. Власне, усі ці декілька справді короткометражок, а не самопальних роликів, й отримали нагороди. Отримали віртуально, оскільки поки що офіційного нагородження не було і важко сказати, чи буде взагалі. Але як би там не було, першу премію, а з нею і невідомо яку нагороду, отримав студент з Ужгорода Богдан Козачук. Він доволі професійно відзняв новорічну історію про Діда Мороза та дива, які трапляються у цей період. Друге місце журі віддало вже не фільму, а ролику «Авангард» Сергія Фадеєва, де показано тренування рівненських любителів паркуру. Третю премію розділили луганчанка Марія Петрова з реальною драматичною історією «Нити судьбы» та рівнянин Петро Буткевич з фільмом «Кастинг». До речі, за сценарій до єдиної на конкурсі ігрової озвученої короткометражки рівнянин Віктор Булига на сценарних «Дверях» отримав другу премію. Приємні речі на «Дверях» були. Насамперед йдеться про людей, які своїм долученням до проекту змогли зробити ті декілька заходів фестивалю змістовними, часто креативними та іноді — доволі корисними. Зокрема, музикант і художник Юрій Журавель віддав «Дверям» багато свого вільного часу, вигадавши спочатку логотип, потім роблячи статуетки, потім пишучи сценарій міні-п’єси для членів журі, а до того — шукаючи партнерів серед українського «бомонду» тощо. А керівник модельної агенції «ARTmodels» Оксана Ігас, на яку лягли основні виконавчі функції, з допомогою дівчат та власної фантазії змогла зробити відкриття фестивалю та нагородження переможців сценарного конкурсу оригінальними та навіть цікавими. До того ж, у грудні організатори спромоглися привезти на майстер-класи досвідченого кінематографіста Володимира Оселедчика, сценариста Станіслава Чернілевського, оператора Ігоря Романова. Хоча вже у квітні учасників анонсованих майстер-класів шукали ледь не в останній день — тут виручив ще один член журі Володимир Петрів та актори його театру. Фестиваль «Двері» вийшов візуально привабливим і «розпіареним». Але зовсім слабким у кінематографічному сенсі. Присутність на біл-борді Остапа Ступки або відносно часті приїзди Оселедчика не зробили фестиваль сенсаційною мистецькою подією. Гучні заяви не зробили проект справді гучним. А велика кількість надісланих відеокліпів не допомогла йому стати справді кінофестивалем. Вже нині організатори говорять про наступний проект восени. Їм, очевидно, доведеться змінити деякі підходи до організації — щоб він не був конкурсом примітивних роликів винятково для YouTube і щоб у другі «Двері» було кому входити…
