Колись давно я щодня мив соляркою руки. Робити це мене навчили старші колеги, разом з якими я працював на авторемонтному заводі. Слід зазначити, що у мене був вибір — на «агрегатній» ділянці руки після або під час роботи можна було мити також содою, господарським милом або бензином. Усього цього там було скільки завгодно! Відро дизельного пального можна було набрати легше, ніж відро води. Що ми, власне, і робили.
Мили тим дизпальним руки, щось протирали… Красти солярку не було сенсу — на дизельному пальному тоді працювали лише трактори та вантажні автомобілі, які не могли бути нічиєю приватною власністю. На заправці літр солярки коштував чи то п’ять, чи то десять копійок, але точно не більше. У той же час бавовняні джинси, привезені з Польщі, продавалися «на руках» за двісті рублів. Якщо порахувати, то виходило, що ціна модних штанів дорівнювала ціні щонайменше двох тисяч літрів дизельного пального… Дві тонни — цілий бензовоз! Чи добре це було? Ми у ті часи про це не задумувалися. Так само не задумувалися над тим, чому оці військові вантажівки ЗІЛ, які ми ремонтували на заводі, так швидко виходили з ладу і потребували капремонту. Думати тоді було не прийнято — відробив зміну, помив руки соляркою і йди собі додому дивитись по телевізору кіно про Штірліца! Чому я тепер про це згадав? Тому що на озброєнні наших славних збройних сил і досі подекуди залишаються оті самі ЗІЛи, яким вже по пів століття і які вже скількись-то там разів були у ремонті. Зате джинсів тих тепер скільки завгодно, і коштують вони не дуже дорого. Цікаво, скільки їх можна купити за дві тонни солярки?