Прощання із двома Героями відбудеться завтра, 13 серпня, на майдані Незалежності у Рівному: о 10:00 проведуть в останню дорогу Максима Власенка, а о 14.15 – Мирослава Кур’яніка. Поховають їх на кладовищі «Нове».
«Я обов’язково повернусь!» Наші Герої говорять ці слова своїм рідним, вірять у це, будуть плани на майбутнє. Але війна має свої плани на кожного, хто не побоявся кинути їй виклик. Повертаються додому наші Герої – Максим Власенко та Мирослав Кур’янік. Повертаються, аби знайти вічний спочинок, повідомляє Рівненська міська рада.
Максим Власенко народився у Рівному. Навчався у 10 школі, здобув освіту економіста у НУВГП, а за тим іще й юридичну освіту. Проте знайшов себе в іншій справі – вів підприємницьку діяльність, працював далекобійником.
- Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Максим сказав, що піде добровольцем на війну. Навіть просив, щоб я разом із ним пішла до військкомату. Там була величезна черга, але він таки дочекався. Щоправда тоді йому сказали чекати виклику. Максима дуже надихнув його товариш – ветеран АТО, який попри втрату ноги, знайшов себе і далі продовжує служити, допомагати країні, - розповідає дружина Героя Наталія.
Надзвичайно добрий, чуйний, відповідальний Максим просто не міг залишатися осторонь. Він звик робити так, аби виконати обіцянку, навіть якщо для цього потрібно було зробити неможливе. І робив це – у квітні 2023 року, щойно отримав виклик, одягнув однострій та підписав контракт із ЗСУ.
- Він говорив, що йде заради дітей – його сина від першого шлюбу Андрія та моєї доньки Марти – заради мене і кожного з нас. Навіть коли був на позиціях, коли мав можливість телефонувати, більше розпитував про нас, переживав за нас, а не за себе. Він говорив мені: «Кіцюнічка, я виживу, ми переможемо, я буду стояти до останнього, і все зроблю, я повернуся, - продовжує Наталія.
Під час служби Максим зарекомендував себе, як справжній професіонал, отримав чергове звання – лейтенант, статус учасника бойових дій. Навіть проговорював із військовим керівництвом можливість продовжити службу в армії після завершення війни. А ще мріяв про життя після нашої перемоги.
- Він надсилав дуже щемливі голосові повідомлення. В одному з них, прислав його моїй дочці, говорив: «Марточка, уявляєш, я повернуся з війни, а коли у тебе будуть діти, в Андрія будуть діти, я розповідатиму онукам про те, як ми здобували перемогу, - пригадує дружина Героя.
Та на жаль, сталося інакше – 40-річний лейтенант Максим Власенко загинув 10 серпня під час авіаційного удару в районі населеного пункту Вільшана Харківської області.
Мирослав Кур’янік народився у Рівному. Опанував фах кухаря, певний час працював за спеціальністю. Але згодом перекваліфікувався у будівельника. Працював і в рідному місті, і за кордоном. Саме там і застав початок повномасштабного вторгнення.
- Він відразу сказав, що мусить повертатись. Говорив, якщо всі будуть ховатися по закордонах, то хто буде захищати країну? Казав, що просто не може собі дозволити сидіти там, як боягуз, коли ми з 6-річним сином Ярославом тут, що зобов’язаний нас захищати… А як тільки повернувся, пішов записатися у добровольчий батальйон. Проте всі місця вже були зайняті. А на початку квітня Мирославу принесли повістку. Він навіть зразу і не сказав про неї, дізналася лише, коли пройшов медогляд, - розповідає дружина Героя Ірина.
Мирослав все тримав у собі. Жодних подробиць, жодних деталей про військову службу рідним не розповідав – оберігав їх від цього.
- Завжди говорив коротко: служу, у мене все добре. Якісь моменти я дізнавалася випадково – коли чула його розмову з кимось чи з повідомлень в його телефоні… Він завжди казав, що мені це не потрібно знати, - продовжує Ірина.
А ще пригадує, як просила чоловіка: якщо візьмуть у полон росіян – не катувати їх.
- Я ніколи не буду цього робити, мені це не треба, - відповів Мирослав.
- Він був надзвичайно доброю людиною, до всіх ставився з повагою, думав про людей лише хороше. І це я говорю не просто, як дружина. Так було насправді. Знаєте, коли мова заходила, що всіх в росії треба знищити, Мирослав казав, що так не можна. Знищити треба тих, хто прийшов на нашу землю, а там є багато дітей, яких іще можна виховати нормально. Коли приїжджав на два дні, старався всім допомогти, хто б не звертався. А ще не розумів тих, хто каже, що під час війни не можна відпочивати в кафе. Він говорив: нехай відпочивають, нехай слухають музику, тільки не російську. Це ж добре, що у нас тут наче інша країна, де не відчувається війна, де можна спокійно посидіти. Казав – нехай відпочивають, поки є час і можливість, - пригадує дружина.
Та війна принесла у родину чорні новини – спершу Ірині повідомили, що 7 серпня Мирослав - зник безвісти. А вже 10 серпня 34-річного молодшого сержанта Мирослава Кур’яніка знайшли загиблим поблизу села Козачі Лагері Херсонської області.
