Цього вівторка бачив у центрі Києва цікаву картину. Зранку Європейською площею назустріч одна одній рухалися дві колони. Перша складалася з прибулих звідусіль громадян, які мали намір "захистити українську мову". Друга йшла у протилежному напрямку — до міськради, збираючись протестувати під її стінами проти фірм-забудовників, які обманули людей, взявши з них гроші за квартири і не збудувавши або не добудувавши ці квартири. Колона ошуканих людей, багато з яких заради нової квартири продали старі квартири чи взяли кредити, вражала, по-перше, своєю чисельністю, по-друге, кількістю плакатів із назвою недобудованого житла та фірм-забудовників.
Цього вівторка бачив у центрі Києва цікаву картину. Зранку Європейською площею назустріч одна одній рухалися дві колони. Перша складалася з прибулих звідусіль громадян, які мали намір "захистити українську мову". Друга йшла у протилежному напрямку — до міськради, збираючись протестувати під її стінами проти фірм-забудовників, які обманули людей, взявши з них гроші за квартири і не збудувавши або не добудувавши ці квартири. Колона ошуканих людей, багато з яких заради нової квартири продали старі квартири чи взяли кредити, вражала, по-перше, своєю чисельністю, по-друге, кількістю плакатів із назвою недобудованого житла та фірм-забудовників. Плакати були написані як українською, так і російською, самі протестувальники теж говорили і так, і так. Мовні розбіжності не завадили їм об'єднатися проти шахраїв, які теж говорять як державною, так і недержавною. Так само не допомогло обдуреним і те, що документи, за якими у них забрали величезні гроші, було складено державною мовою. Тому що брехня не перестає бути брехнею залежно від того, якою мовою ця брехня брешеться. Впевнений, що серед депутатів, які того дня виступали хто за, а хто проти нового мовного законодавства, є й ті, чиї рішення сприяли тому, щоб тисячі й тисячі людей залишилися без грошей і без квартир. Але не про це вони зараз говорять. Вони відстоюють, причому дуже принципово, кожен свою позицію. Я теж за те, щоб українська мова була державною і не зазнавала утисків. Водночас я не бачу різниці, якою саме мовою мене обдурить спритний шахрай, на якого насправді працюють наші законодавці, наші можновладці й наші правоохоронці. Можете звинувачувати мене у відсутності патріотизму, але я вважаю, що справжніми патріотами позавчора були ті, хто підтримав ошуканих інвесторів. І якби ми усі разом стали на їхній захист, а значить, і на захист себе, бо ошукати можуть кожного і нічого не доведеш і правди не доб'єшся, це було б справжнім патріотизмом. Усі останні двадцять років нас дурили ріднесенькою українською мовою, яку тепер ми маємо захистити. Від кого? Від тих, хто ніяк не розкраде ще не розкрадене? Від тих, хто під прикриттям влади здійснює масштабні афери, обдурюючи людей? Не від них? А від кого тоді? Від бідолашного Януковича, який вже який рік з останніх сил долає кожне слово у своїх виступах українською мовою? Чи, може, від тих, хто нині масово перебігає до його партії у наших наскрізь українських та патріотичних краях? Чи, може, невинно засудженим нашим наскрізь незалежним і непідкупним судом стає легше від того, що несправедливий вирок зачитується рідною мовою? Запитання риторичні. Відповідь на них, з одного боку, очевидна, а з іншого — неможлива. Бо кожен із нас досі іде лише у своєму напрямку. Як ті дві колони, що йшли у вівторок назустріч одна одній у центрі Києва.
