Жінка, яку зґвалтували у 72 роки, тепер соромиться вийти на вулицю, а її 22-річний ґвалтівник, смакуючи подробиці, розповідає своїм однокамерникам та суддям, як глумився над пенсіонеркою.
...«Бабо, давай гроші, бо вб’ю!» —прошипів у темноті до болю знайомий чоловічий голос. Рука затисла шию, а очі засліпило світло ліхтарика. Напівпаралізована від інсульту жінка сказала, де зберігає свої заощадження. Вона молила Бога, щоб усе скінчилося, адже в гаманці було лише 40 гривень — залишки пенсії. Ґвалтівник пізніше зізнається, що в той момент навіть не глянув, яку суму поклав у кишеню, оскільки в голові крутився ще один ганебний замисел. Звіряча похіть охопила нетверезого чоловіка. 72-річна Надія, зрозумівши, що її ґвалтують, знепритомніла. Мабуть, на цьому жахлива історія й закінчилася б, якби селищем Степань, що на Сарненщині, не почали ширитися чутки про те, що місцевий молодик ґвалтує одиноких літніх жінок. Згадували то бабу Параску, то Марію. Ось і про пані Надію почали говорити… Однак жодної заяви до місцевої міліції не надійшло. Однак сарненські міліціонери взялися спростувати чи підтвердити неймовірні чутки. Непросто було розплутати цей загадковий клубок. Міліціонери навідалися до ймовірної постраждалої, яку донька зі Степаня забрала в Кузнецовськ, де проживала з сім’єю. Старенька навідріз відмовилася розповідати правоохоронцям, що трапилося. Надія, плачучи, повторяла: «Нехай йому Бог простить». Ситуацію більш-менш прояснила донька. Принаймні вона розповіла, що навесні пізно ввечері до хатини її матері через вікно пробрався чоловік, який, погрожуючи вбивством, забрав у неї гроші. Зловмисник зґвалтував немічну стареньку та ще й сказав наостанок: «Патякатимеш про це — приб’ю!». Але жінка не смерті боялася, а глуму, якого зазнала на схилі літ. Вона соромилася односельчан, знайомих, рідних. Соромилася сама себе. Дочка постраждалої додала, що старенька нібито впізнала ґвалтівника — найкращого товариша онука. Міліціонери встановили, що підозрюваний працює електромонтером у Сарнах. Проживає у гуртожитку підприємства. На вихідні приїжджає до батьків у Степань. 22-річний Дмитро уже був одруженим (жінка, дізнавшись про вчинок чоловіка, невдовзі з ним розлучилася), має півторарічного сина. Коли правоохоронці навідалися до батьків розшукуваного, ті, звісно, почали захищати сина та намагалися попередити його про халепу. Однак оперативники відшукали чоловіка на... робочому місці та пред’явили йому звинувачення у пограбуванні й зґвалтуванні. Чоловік плакав, каявся, бив себе в груди та запевняв, що він не хотів так вчиняти. Буцімто винен алкоголь, якого він у той день вжив занадто багато. Та зовсім протилежне припущення підтвердила психіатрична експертиза: чоловік психічно здоровий, а тому й є осудним. За місяць завершилося досудове слідство й матеріали справи направили до суду. Проблема виявилася й в іншому. Потерпіла категорично відмовилася писати заяву про зґвалтування, хоча працівники міліції в її будинку виявили речові докази: закривавлену постільну білизну та сумку, яку чоловік забувся забрати з місця злочину. За давністю часу зникло й питання про проведення судово-медичної експертизи на факт зґвалтування. Тому кримінальну справу порушили за статтею 186-ою ККУ. Так, згідно з частиною другою цієї статті за грабіж, поєднаний із насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, злочинець отримав три роки позбавлення волі. Коли молодика зі слідчого ізолятора привезли на судове засідання, вираз його обличчя змінився. Про сльози й каяття годі було говорити. «Навчений» співкамерниками, Дмитро із задоволенням розповідав, як саме глумився над літньою жінкою. Молодик навіть засобом контрацепції скористався, щоб «не підчепити» зарази якоїсь». Він запевняв, що все тривало лічені хвилини (а Надії видалося, що він знущався над нею цілу вічність). Тим часом степанці подейкують, що Надія — лише один відомий факт зґвалтування в їхньому селі. Щонайменше ще над двома самотніми жінками поглумився злочинець. Ці чутки так і залишаються чутками, бо потерпілі старі жінки соромляться повідомляти правоохоронні органи про похітливі походеньки 22-річного односельчанина. Поки що мешканці Степаня зітхнули з полегшенням, однак через три роки суспільно небезпечний чоловік вийде на свободу. Надія, яка пережила шок, повернулася знову до рідної домівки, проте соромиться вийти на вулицю, не заходить у ту злощасну кімнату, засинає лише під ранок, здригаючись від найменшого шарудіння. Сусіди купують Надії продукти та допомагають по господарству, оскільки вона ніколи не виходить на вулицю. А в цей час батьки засудженого, які живуть на тій же вулиці, спокійно спілкуються з односельчанами, не відчуваючи докорів сумління за те, що виховали покидька.
