В Україні працює спеціальна програма Євросоюзу з навчання бюрократів європейських стандартів ведення документації.
Одружуючись, молодята нині всі частіше прописують умови спільного проживання в контракті. Те ж стосується й міжнародних відносин. Після того як Україна в 1994-му погодилася «одружитися» з Євросоюзом, почався етап «паперового притирання». ЄС — наречений практичний: перш ніж підписати остаточний «контракт про офіційний шлюб», запропонував пожити в цивільному, заодно й почуття свої перевірити. Євросоюз — партнер ще й педантичний: щороку ретельно перевіряє, чи всі умови виконує «майбутня дружина». Поки, на жаль, вердикт не зовсім втішний: «партнерка» деякі обов’язки просто ігнорує... В обов’язки начальника відділу європейської інтеграції Міністерства освіти й науки Оксани Дайко входить підготовка пропозицій-пунктів від освітньої сфери для спільних договорів Україна-ЄС. Спочатку це був План дій, тепер — Порядок денної асоціації Україна-ЄС, у якому будуть викладені основні напрями співробітництва, пріоритети спільних дій між Україною і ЄС у рамках більш глобального Договору про асоціацію. — Наприкінці минулого року минув «строк придатності» Плану дій Україна-ЄС, — розповідає п.Дайко. — Коли постало питання, в якому форматі Україна буде співпрацювати з Євросоюзом далі, ми почали аналізувати цей документ і виявили низку недоліків у його українській частині в усіх без винятку сферах. Зокрема, через невдале, не зовсім точне або ж занадто загальне формулювання заходів було важко простежити ефективність заходів по закінченні строку їхньої дії. На недостатню конкретизацію вказували нам і експерти від ЄС, які ввійшли до складу делегації, що бере участь у розробці Порядку денної асоціації Україна-ЄС. На Заході технологія планування трохи інша, там існує так званий логіко-структурний підхід, що дозволяє на кожному етапі простежити, «працює» той чи інший пункт документа чи залишається тільки на папері. Спочатку багато вітчизняних держчиновників поставилися до пропонованих нововведень із побоюванням, багатьох також лякало слово «моніторинг»: у тих, хто вихований ще радянською системою, воно асоціювалося з поняттям «контроль». Однак у Європі моніторинг давно вже є інструментом, що полегшує процес реалізації будь-якого державного документа. — У нас був не зовсім правильний підхід до написання міждержавних програм, — продовжила п.Дайко. — Свого часу наше міністерство ініціювало в План пункт «Реалізація положень Болонської системи освіти», зокрема, проведення конференцій, семінарів тощо. Але простежити, який ефект від цих заходів, інакше кажучи, наскільки глибоко Болонська система проникла в нашу сферу освіти й що це дало Україні, було неможливо. Тепер же в нас є чітке бачення, своєрідна матриця, як це потрібно робити. Україна — не єдина країна, що зіштовхнулася із проблемою недосконалості стратегічного планування й контролю міждержавних документів. Схожа ситуація була й у Польщі. Після приєднання цієї країни до ЄС в 2004 році полякам поставили умову: проводити постійне оцінювання двосторонніх програм. Не всі чиновники були задоволені й зацікавлені в цьому. Тому перші три роки моніторинг часто був формальним. Однак згодом були створені спостережні оціночні групи, які в дискусійному порядку, залучаючи представників різних відомств, змогли згуртувати всі зацікавлені сторони. Тепер моніторинг у Польщі — вагомий важіль у процесі прийняття державних рішень, а також стимул для залучення інвестицій ЄС.
