Наприкінці 2007-го Євросоюз розробив для України проект комплексного використання земель євразійських степів, а це — близько 4% всіх степових екосистем світу.
На початку червня вигоріла половина степів заповідника Кожен, хто приїде відпочити на Арбатській стрілці, що в Азовському морі, обов’язково помітить вказівник «Заповідний степ «Асканія Нова». Величезна територія на 33 тисячі гектарів, прекрасний дендропарк зі штучним зрошенням. Тварини, яких тут нараховують до 5 тисяч голів — з Америки, Африки, Азії та Європи, тут і коні Пржевальського, зебри, антилопи, кенгуру. Звідки в цій пустелі така багата флора й фауна? Виявляється, не одне сторіччя ця ділянка позначалася на картах як «степ №71». На початку XIX століття ним зацікавився один німецький аристократ. Його агенти купили землю буквально за безцінь. Новий хазяїн дав степовому хутірцю назву «Асканія Нова», на згадку про родовий маєток у далекому фатер-ланді. Незабаром аристократ розорився й змушений був продати землю й будови поміщикові-колоністові Федору Івановичу Фейну. Але початок заповіднику уже було покладено. Знаменитий нині заповідник-зоопарк починався з вольєра для утримання птахів. Через 10 років у маєтку вже була непогана колекція, в якій утримувалися десятки видів місцевих і екзотичних птахів. Згодом з’явилися антилопи, лані, кенгуру. Так маєток перетворився в зелений острів серед степу як доказ того, що й нікому не потрібний клаптик землі можна перетворити на дивовижне чудо природи. І все це може не тільки радувати туристів, але й приносити державі дохід. Торік «Асканія Нова» навіть увійшла до числа «Семи природних чудес України». Цього літа до «Асканії Нової» потрапити не вдалося. На касах при вході висить оголошення: «У зв’язку з пожежонебезпечним періодом екскурсії в Заповідний степ закриваються до вересня 2009 року». — А що ви хотіли? — прокоментував оголошення місцевий житель. — На початку червня були великі пожежі, вигоріла половина степової території заповідника, майже 200 гектарів через те, що хтось, проїжджаючи мимо на машині, викинув з вікна непогашений недопалок. Це не перша пожежа в заповіднику. Років два тому блискавка вдарила, тоді 2,5 тисячі гектарів згоріло. Але й без пожеж чорноземи переорюють, свійських тварин пасуть на ділянках, де ростуть рідкісні рослини. З кожним роком зникає усе більше видів лікарських трав через те, що їх збір ніяк не регулюється. На заповідних степових територіях навіть сіють рис і будують водоймища!
Відновити степ ще можна Деякі українські біологи й екологи більш оптимістичні. Вони вважають, що флора й фауна в Україні залишаються досить різноманітними і степи усе ж не втратили здатності до самовідновлення. Тому збережені екземпляри можна використати для відновлення «депресивних територій». Тим паче, що з господарської точки зору степ — найдешевше й найбільш довгострокове джерело повноцінних кормів для тварин. Злаки дають клітковину, бобові сприяють засвоєнню азоту, забезпечують білками, різнотрав’я — основне джерело протеїнів, вітамінів, мікроелементів. Але якщо степ не почати відновлювати зараз, а продовжувати переорювати й випалювати, через кілька десятиліть наші нащадки назавжди забудуть, що таке дика природа! В Україні степи охоплюють Луганську (єдиний в області однойменний національний заповідник складається зі Стрельцовського, Провальского, Санично-Луганского степів), Одеську (територія колишнього Тарутинського полігона), Донецьку, Запорізьку й Миколаївську області. А це — близько 4% всіх степових екосистем світу.
Учені вже давно розробили методи відновлення цієї території За іронією долі, як і двісті років тому, рятувати українські степи прийшли люди із Заходу. Наприкінці 2007-го Євросоюз розробив і профінансував для України проект комплексного використання земель євразійських степів. Головна мета проекту ЄС — не допустити зникнення євразійських степових екосистем. В Одеській і Луганській областях визначили пілотні, пробні ділянки. Там випробовують конкретні механізми відродження занедбаних пасовищ, механізми збереження степової біологічної розмаїтості. Передбачається, що за два роки (стільки буде тривати проект) у місцевих жителів повинно змінитися ставлення до рідного степу. Вони повинні стати більш дбайливими, розважливими. Отож якщо механізми, випробувані на пілотних ділянках, себе виправдають, є надія, що у недалекому майбутньому місцеві села почнуть відроджуватися й сама назва «депресивна територія» залишиться в минулому. А коли з’явиться справжній хазяїн, степ нарешті перестане вигорати і сюди потягнуться туристи, і не тільки вітчизняні. Адже подивитися тут є на що. Лише поля маків у червні або соняшників у липні чого варті!
