Перші вісімнадцять років життя я прожив поряд із хлібним магазином на тодішній Лєнінській, 195. Вранці у дитсадок мене будив гуркіт піддонів зі свіжим хлібом, який вивантажували на спеціальний транспортер з машини, що ставала впритул до нашого вікна. Коли я пішов до школи, хліб вже завозили з іншого боку. Асортимент був невеликий: буханки сірого по 16 чи 13 копійок, білого по 20 і «чорного круглого» по 16.
Саме так — «чорний круглий» називали тоді той хліб, на якому я, власне, і виріс. Великої скибки, намазаної маслом, яку залишала мені мама, йдучи рано на роботу, вистачало на цілий день. А самого буханця на всіх нас — на два дні. Коли ми переїхали до нової квартири і жили вже на п’ятому поверсі, хлібний магазин на тій же Лєнінській, але вже 36, знову опинився поряд. Тож «чорний круглий» супроводжував мене щодня. Згодом, коли я став часто залишати рідне місто, першим, що після повернення нагадувало, що я вдома, був той самий хліб, який був не схожий на жоден інший, де б мені не доводилось бувати. Здавалося, що так буде завжди, що приїжджаючи додому зі столиці, я щораз буду куштувати той неповторний хліб зі смаком рідного міста. Але згодом все змінилося — у супермаркетах, що почали відкриватися довкіл, цього хліба вже не продавали. Треба було йти до маленьких продуктових крамниць і перепитувати, коли привезуть «фабричний». Тепер він називався вже лише так. Минуло ще кілька років, і згадані крамнички почали одна за одною зачинятися, не витримуючи конкуренції з місцевими та всеукраїнськими мережами супермаркетів. Про хлібні магазини, які зникли як клас, годі й казати. А навіщо той хліб, якщо довкола повно всякої піци, гамбургерів, хачапурі та іншого? Якщо народ поступово звикає купувати свіжий хліб у численних пекарнях, які тепер повсюди? Тож я вже не знав де шукати той хліб, коли приїжджав до Рівного. Не знаю, чи печуть ще той «фабричний», чи він назавжди залишився у минулому подібно до неповторного квасу з великої жовтої бочки, свіжого молока у бідонах із Обарова та інших прикмет колишнього життя. Зате є макдональдс та кока-кола, які замінили нинішнім дітям хліб та квас мого дитинства. Цікаво, чи протримаються вони наступні п’ятдесят років? Але про це вже хтось інший напише…