Натрапив днями на стару книжку «наукової фантастики», де передбачається, як ми мали б жити тепер. Склалося враження, що все відбулося навпаки. Ніхто не літає у космос і не живе під водою. Вулицями не ходять роботи, а потяги не летять трубопроводами із швидкістю звука. Коротше, не збулося нічого.
Натрапив днями на стару книжку «наукової фантастики», де передбачається, як ми мали б жити тепер. Склалося враження, що все відбулося навпаки. Ніхто не літає у космос і не живе під водою. Вулицями не ходять роботи, а потяги не летять трубопроводами із швидкістю звука. Коротше, не збулося нічого. Про те, що жоден фантаст не передбачив ані Інтернету, ані мобільного телефону, нагадувати не буду. Але не зуміти передбачити, що у половині населених пунктів України вулицю Калініна дружно перейменують на вулицю Грушевського — це вже занадто. Логіка ж проста — який був колись із Калініна «президент», такий був і з Грушевського. Тож заміна цілком достойна. Та я не про те. Я про те, що нікчемність фантастів не залишає нас без спроб передбачити майбутнє. Власне, передбачати особливо немає чого. Передбачення одне — усі будемо сидіти вдома. Подумайте, що вже тепер добра половина людей йде на роботу, аби сісти за комп’ютер. То що, вона цього вдома не може зробити? Навіщо витрачати час, завантажувати транспорт, псувати повітря? Вже тепер дев’яносто відсотків роботи ми можемо виконувати, не виходячи з власної оселі. Замовити чи віддати, заплатити чи отримати, проконсультуватися чи перевіритися — усе це доступно усім. Вже сьогодні можна закрити усі базари та магазини і замовляти товар одразу додому. А що нам загалом треба, окрім харчів? Щось інше не частіше разу на місяць приблизно. Ще трохи — і школи з інститутами можна буде так само позакривати. Нашого виходу з дому і докладання зусиль потребує все менше і менше операцій. Ще трохи почекаємо і довкіл звільниться купа приміщень, куди люди сьогодні ходять скоріше за звичкою, ніж за потребою. А значить, менше буде треба газу і нафти, електроенергії та усього іншого. Далі фантазувати не буду. Продовжите самі, якщо захочете. Але і без продовження виникає наступне запитання — а навіщо тоді жити? Що це за життя, коли усе можна зробити, не виходячи з дому? Так ось про сенс життя говорити по Інтернету не виходить. Треба очі бачити у співрозмовника, відчувати його дихання, його емоції, його реакцію на ваші слова. Де і як це можливо? Ви будете сміятись, але я знаю місце. І не одне. Туди о сьомій ранку народ приходить і прийшовши, не дуже поспішає. І не треба казати, що це алкаші, яким похмелитися треба. Це люди, які пізнали справжній сенс життя і лише за ним із дому і виходять. Нам же залишається вибір — або до них іти, або вдома сидіти з тим Інтернетом і мобільним зв’язком. Ось до чого доводить фантастика.
