Фермер Олександр Бескід: «Відпочиваємо на південному березі... Сатиєва»

3423 0

Ми у соцмережах:

Голова фермерського господарства «Бескіди» Олександр Бескід 30 грудня 2007 року залишив рівненську міську квартиру і назавжди переїхав з родиною жити у новий будинок у с.Сатиїв Дубенського району, зведений на полі, на власній фермерській землі. На день переїзду не все в будинку було закінчено, але вирішили переселятися — наступний рік був високосний, у який, як каже повір’я, не варто переїздити в новий дім.

”Чому поляки можуть, а ми ні?” Зустрічаючи гостей, фермер виходить на ганок. У капелюсі, схожому на ковбойський, та в темних окулярах він скоріше нагадує американця, аніж тутешнього сільського мешканця. Та й маєток з невеличким басейном, гойдалкою, альтанками, возом (тепер декоративним) і горщиками на плетеному паркані зовсім не скидається на сільську хату. — Мій батько працював головою тутешнього колгоспу «Зоря», потім пішов на пенсію, — пригадує Олександр Бескід про початок свого господарювання. - Він не знав, куди подітися, з’явився комплекс незатребуваності. І в мене виникла ідея, як його розважити. Саме тоді в Ужгороді мав відбутися конкурс фільмів «Калинові острови», і я вирішив профінансувати для батька фільм, який знімала Рівненська держтелерадіокомпанія. Це був фільм «Куди летять ластівки» про життя словаків в Україні. На фестивалі він зайняв тоді перше місце. Наступного року знімали фільм про операцію «Вісла». Ми поїхали в Польщу слідами українців, переселених з прикордонної зони. Так потрапили у місто Ольштин, зав’язалися відносини з товариством українців у Польщі. Пізніше делегація від облдержадміністрації поїхала в Ольштин і підписала угоду про побратимство. А я хотів відкрити ресторан української кухні для українців у Польщі. У 2000 році, шукаючи партнерів, познайомився з вихідцем з України Володимиром Опаланком. Він живе в тому ж Ольштині, це Варміно-Мазурське воєводство. На той час він мав 700 га землі й вів фермерське господарство. Я поцікавився його врожайністю і був вражений: земля — важкі суглинки, які називають польським Сибіром, дає 6-8 тонн пшениці з гектара, 3,5-5 тонн ріпаку. На той час про такі врожаї у нас годі було й думати, 30-40 центнерів пшениці на кращих полях — то й добре. Зверніть увагу, в Європі урожайність вимірюють у тоннах, а в нас — у центнерах, так цифри виглядають більш привабливо.

 
Пізніше я спеціально поїхав до Польщі й розпитав у Володимира, що ж треба робити, щоб отримувати такі врожаї. Це й дало мені поштовх, бо чому вони можуть, а ми ні? Опаланко пояснив просто — іди і працюй. Мені було легше, я на землі раніше не працював, мав у розпорядженні свиней, корів і парторганізацію, тож колишніми знаннями з рослинництва завантажений не був. Я увібрав науку Опаланка, записав основні позиції в блокнот. Рецепт якоїсь супертехнології він мені, звичайно, не дав, але важливим був сам підхід до справи. У колгоспі треба було робити за принципом «усім порівну» незалежно від потреб культури. Насправді краще «погодувати» не всіх, але так, як треба. Зараз Бескід працює за системою «ноу-тіл», коли земля не обробляється механічно і з поля нічого не прибирають після збирання врожаю. Такий метод вважається найбільш наближеним до природного процесу. Щоб вкласти насінину, землю розрізають вузьким прорізом. Якщо це пшениця, солома залишається на полі, перегниває, мінералізується, це і є органіка, поле живе. Технологічно оранка легша, але для ґрунту вона більш шкідлива, оскільки баланс ґрунту відновлюється лише через півроку після оранки. — Я навчався всього на землі, — каже п. Бескід, — знання постійно черпаю з літератури. Треба зрозуміти процес, спостерігати за рослиною щодня, методом проб і помилок шукати вихід.

Банки не допоможуть, держава теж? ”Бескіди» вважається невеликим господарством, обробляє 427 га землі. З них власної, фермерської, 17 га, решту земель Бескіди орендують у людей, розраховуються пшеницею та ячменем. Крім цих культур, вирощують ще ріпак, сою, горох і кукурудзу, цього року овочі додалися — морква, буряки, огірки, кабачки, цибуля, капуста.

 
— Овочі — більш трудомісткі культури, ручної праці значно більше потребують, але й віддачі від них більше, — каже п.Олександр. — У питанні, що саме вирощувати, я керуюся власним чуттям і попитом на ринку. Овочі почали вирощувати, бо землі не так багато, потрібно збільшувати навантаження на гектар. У радянські часи господарства примушували займатися овочами, певна річ, за таких обставин вони приносили збитки. Але якщо є бажання і ти розумієш, що овочі будуть рентабельні, тоді вони принесуть прибутки. Вирощене зерно продаю борошномельним підприємствам. У мене пшениця другого класу непоганої якості, тому проблем зі збутом не було жодного року. Але я ніколи не «замикаюся» на одному покупцеві. Коли південні області обмолочують зібраний врожай, ціна на зерно практично завжди збиткова. У вересні настають ринкові правила гри, коли балансують попит і пропозиція, і ціна піднімається. До 2009 року фермери активно працювали з банками і користувалися кредитами, а потім ставлення до тих, хто має менше 10 тисяч га землі, змінилося: банки більш охоче працюють з корпораціями та холдингами, які мають цілорічний оборот коштів. — 2010 рік був дуже важкий, та і цей не легший, — зітхає фермер, - у 2009-му хоч Аграрний фонд допоміг, ми вчасно, на початку березня, отримали кошти на закупівлю добрив для раннього весняного підживлення. А торік ні від кого не було ніякої допомоги. Цьогоріч Аграрний фонд запропонував непогані умови, але пізно. Гроші виділив в кінці березня, тож довелося шукати партнерів, щоб допомогли. На весняно-польові роботи такому господарству, як у мене, потрібен мільйон гривень. Господарювання веду за інтенсивними технологіями, навантаження на гектар досить велике. Техніку брав в кредит. Останнє, що придбав, це імпортний комбайн у 2007 році. Та я багато й не потребую, маю ще трактор ХТЗ-163 і два українські трактори МТЗ. На механізованих роботах мені вистачає моїх працівників, їх троє. На збирання овочів додатково наймаю людей. У колеги з Польщі теж людей небагато працює. Останні кілька років Бескіди практично нікуди не виїжджають. Ні до Польщі, ні на відпочинок.
 
— Відпочиваємо на південному березі... Сатиєва, — сміється фермер. - Басейн, гойдалка — ось і відпочинок. Останні роки унеможливили спробу покинути господарство взагалі. Та я пасивного відпочинку й не люблю, а на активний грошей бракує. На полювання хіба іноді ходжу. З колегами спілкуюся постійно, проблеми у нас загалом однакові, хоча фермери ведуть господарство кожен по-своєму. Інженер-механік за освітою, Бескід свого часу працював у водному інституті, потім — заступником голови колгоспу й секретарем парторганізації за сумісництвом. З 1991-го він зайнявся підприємницькою діяльністю. У 1997 році заснував фірму «Сатиївські ковбаси», якою тепер завідує його старший син Вадим. Молодший, Іван, працював у Рівному завідувачем відділення Укрсиббанку, але, не побачивши перспектив у своїй роботі, звільнився. Тепер теж допомагає батькові вести господарство, щоб було кому його згодом передати.

Питання землі — Польща багато виграла від вступу в Євросоюз, особливо її сільське господарство, — продовжує Олександр Бескід. - Воно й до того було краще розвинуте, і підтримка державна була. У них були об’єднання, схожі на наші колишні радгоспи, були й фермери, по 5-10 га землі мали. Коли їхні сільгоспоб’єднання збанкрутували, поляки їх зберегли як цілісні майнові комплекси і в такому вигляді продали новим власникам. Розпаювання вони не проводили. Тоді Опаланко купив у держави 700 га землі з приміщенням за один злотий. Протягом 15 років він мав віддавати державі за землю щороку по 200 кг жита з гектара, грошей він не платив. Міг і пшеницею віддавати, але відносно ціни жита. У нас цей процес йде дуже важко. Село треба підтримувати, і про це постійно говорять чиновники. А «підтримують» його так: зернотрейдерам з 1 липня немає повернення ПДВ, відтак буде прив’язка до світових цін на зерно. Цих 20% — це мінус від ціни виробника, тобто з мене. З 1 липня введено також мито на експорт, якого раніше не було, і це теж удар по мені, а не по трейдерах, оскільки різниця в ціні продукції позначиться на виробнику, а не на продавцеві. Щоправда, бюджет області виділяє по півмільйона гривень на рік на кредити фермерам під низькі відсотки. Але сума для одного — 20-50 тисяч гривень. Для «Бескідів» така сума допомоги настільки мала, що вони за нею й не звертаються. — Це скоріше для одноосібних господарств, тих фермерів, які мають по 10-20 га землі й працюють самостійно, вони не мають ніякої підтримки, то для них добре й те, — каже фермер, — ми посіяли овочі на 20 га, лише насіння, а це імпортні гібриди, обійшлося майже у 200 тисяч гривень. І добрива зараз дуже дорогі. Для мене це не ті гроші, то я й заявки не подавав. У питанні продажу землі позиція Олександра Бескіда цілком конкретна: мораторій на продаж землі сільгосппризначення треба скасовувати чимшвидше, і це стане кроком до створення відкритого ринку землі. — Адже коли відбулася приватизація житла й підприємств, власники отримали право розпоряджатися своїм майном, — аргументує він. — Землю ж ніби й дали, але насправді це право користуватися нею, а не право власності. Скажімо, частина людей, отримавши земельні паї і не маючи спадкоємців, після смерті землю втратили, бо продати її вони не могли. На мою думку, й після дозволу на продаж далеко не всі скористаються цим правом. А якщо й продадуть, то земля нікуди не подінеться, і з собою її ніхто нікуди не забере. Насправді ринок землі був і є дотепер. Кому треба, той продавав і купував землю, але за допомогою «сірих» схем, а не відкрито.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також