Протягом року, що минув, наша газета розповідала про ті події, що вирували у спортивному житті Рівного та області. А тому в перші дні року нового дозволимо собі погортати підшивку і підбити деякі підсумки. Тим більше, що традиційного офіційного визначення кращих з кращих нашого спорту цього разу чомусь не було.
Власне, традиція ця в облспортуправління була, коли ним керував Мирослав Дутчак. А його, як відомо, на початку 2001 року було призначено заступником голови Держкомспорту з питань фізкультури, масового спорту та наукової роботи. Перемога в плані іміджу кузні кадрів безперечна: як не крути, а приємно, коли своя людина займає таку високу в межах країни посаду. Представники місцевого спортактиву стверджують, що п.Мирослав, будучи в столиці, землякам завжди радий. Попервах виконуючим обов’язки, а за кілька місяців і начальником управління фізкультури, спорту і туризму став Микола Петренчук, майстер спорту СРСР з туризму, людина, що очолювала при Дутчаку один з відділів. Давати оцінку результатам роботи нового начальника досить важко, термін роботи замалий, хоча усе нижченаведене частково, але можна, занести йому як в актив, так і у пасив. Змінювати керівників — так змінювати. Невдовзі після кадрової перестановки в облспортуправлінні новий начальник з’явився і в міськвідділу фізкультури та спорту. Ним став колишній керівник обласного клубу «Гарт», тренер з легкої атлетики Сергій Шевчук, замінивши на посаді тренера-велосипедиста Ігоря Гайду (нині директор спортшколи «Колос»). Спадщина п.Шевчуку дісталася не з легких: центральний спорткомплекс не витримує жодної критики, стадіон «Авангард» теж не привід для гордості, а головне, грошей на спорт міським бюджетом передбачено значно менше, ніж потрібно. До активу Сергія Шевчука хотілося б віднести бажання реконструювати спорткомплекс, проект вже є, наскільки він реальний — поговоримо краще десь за рік.
А ще на шиї у відділу спорту ввесь час висіла проблема футбольної команди «Верес», з якої й розпочнемо згадувати про долю наших команд. Власне, про «Верес» останні тижні у нас говорилося чимало, а тому зовсім коротко... Хто не знає, то повідомлю, що за останнє десятиліття ФК «Верес» (Рівне) пройшов усі ліги вітчизняного професійного футболу. Нині грає у найнижчій — другій. Команда, як для такого рівня (а це рівень райцентрів), цілком боєздатна, от тільки ввесь час механізм фінансування якось у неї не налагоджується. Як і в попередні роки, єдина професійна команда області з величезними потугами знаходила кошти на заявку, навіть назву на «Рівнеазот» ледве не змінила. Новинкою сезону став демарш футболістів, які, граючи півроку без зарплати, відмовились вийти на один з домашніх матчів (такого в Україні ще не було). Зараз ситуація з «Вересом» більш ніж заплутана, обласна влада офіційно заявила про бажання взяти його під своє крило, але не одного, а разом зі стадіоном. Міська влада, якій цей стадіон належить, поки що думає, хоча самого «Вереса» здихалась би з величезним задоволенням. Власне, втрачати команди нам не звикати. Не знайшла кошти для участі у вищій лізі чемпіонату України волейбольна команда «Полісянка», не знайшла — і зникла. Добре, що у першій лізі у нас була ще одна жіноча волейбольна дружина «Регіна», вона й зайняла місце «Полісянки». Грає команда, створена університетом «РЕГІ», непогано, принаймні питання про виліт з вищої ліги для неї не актуальне. Отож загін, практично, не помітив втрати бійця. Скромний міні-футбольний клуб «Рівне», збираючи своїх 200-300 глядачів, продовжує змагатися у першій лізі. На відміну від суперників, для рівенських міні-футболістів участь у чемпіонаті — це не більше, ніж хобі, адже грошей за свою гру не отримують, та й не вимагають вони їх. Якби гроші були, безперечно, грав би МФК «Рівне» у вищій лізі. Ось, наприклад, були у нас два гравці — Тригубець та Піддубний, грали за задоволення. Пішли до львівської «Енергії», тепер обидва серед кращих бомбардирів вищої ліги, та ще й за збірну України виступають. А більшість їх рівенських екс-одноклубників, скажу я вам, нічим не гірші. Аналогічну з міні-футболістами має назву наш регбійний клуб. Команда високими результатами особливо не тішила, а тому поки що обмежимося лише констатацією факту її існування. І нарешті, наша командна гордість — «Пульсар». Рівенські баскетболісти другий рік поспіль серед кращих клубів держави посіли п’яте місце, продемонструвавши видовищну гру. Приємно, що «Пульсар» продовжує базуватися винятково на своїх вихованцях, двох з яких було запрошено до національної збірної. І якщо Віктор Герасимчук грав лише у товариських матчах, то Сергій Ліщук, незважаючи на свої 20 років, провів за збірну України кілька відповідальних офіційних матчів. Крім того, Сергій був капітаном молодіжної збірної у фінальній частині чемпіонату Європи в Литві. Хоча у підсумку наша «молодіжка» посіла там останнє місце, пульсарівець за багатьма показниками був серед кращих гравців чемпіонату. До речі, Ліщук у Литві був не один. Тренером молодіжної збірної був ніхто інший як наставник «Пульсара» Сергій Шемосюк. Новий сезон у суперлізі, незважаючи на останні поразки, для рівнян складається непогано. Поза сумнівом, на своє десятиріччя наші баскетболісти прагнутимуть піднятись вище п’ятого місця, хоча це, зважаючи на п отужне матеріальне становище суперників, буде зробити нелегко. Як і будь-який солідний клуб, «Пульсар» у першій лізі має другу команду «ОШВСМ-РЕГІ», який не який, а представник на всеукраїнському рівні, там же грає і баскетбольний клуб «Сарни». Тобто у різних лігах наш баскетбол має аж трьох представників. Щодо перспектив, то нинішнього року є усі передумови очікувати поповнення у командній сім’ї. Цілком можливо, що млинівська «Іква» заявиться на участь у другій лізі чемпіонату України; можливо, щось у цьому плані вийде у бейсбольного клубу «Західний вогонь», є бажання заявитися у російську лігу в наших спідвеїстів; боксери не проти позмагатися у клубному чемпіонаті України.
Якщо говорити про особисті досягнення наших провідних спортсменів, то вони медалями нас не потішили, тому в основному доводиться писати про їх участь у тих чи інших представницьких стартах. Стартом номер один цього року були ХІХ зимові Олімпійські ігри в Солт Лейк Сіті. Там єдиною представницею Рівенщини була фристайлістка Тетяна Козаченко. На жаль, через травму на розминці Таня показала лише 15-й результат, що в принципі загальне враження від виступу українських олімпійців аж ніяк не зіпсувало. Чемпіон світу 2000 року велосипедист Сергій Гончар протягом сезону виступав за найсильніший за рейтингом клуб світу «Фасса Бортолло». Вперше у своїй кар’єрі Сергій брав участь одразу в двох найпрестижніших гонках професіоналів — «Джиро д’Італія» і «Тур де Франс». Двічі в Італії та раз у Франції рівнянин піднімався на п’єдестал після окремих етапів, у загальному ж заліку він був лише 23-м та 64-м відповідно. З нового сезону Гончар має намір змінити клуб на скромніший. Головним стартом року для метальника молота Андрія Скварука був чемпіонат Європи у Мюнхені. Там Андрій посів п’яте місце, чим залишився незадоволений. А от бігун Вадим Слободенюк залишився більш ніж задоволений: на цих же змаганнях він був шостим на дистанції 3000 м з перешкодами, що для нього поки що найвище досягнення. Плавець Дмитро Назаренко на чемпіонаті світу в Москві хоча й був лише шістнадцятим, проте йому вдалося на 4 секунди перевершити рекорд України на 400-метрівці «комплексом» і стати майстром спорту міжнародного класу. Крім цього, Дмитро посів восьме місце на чемпіонаті Європи з водних видів спорту в Берліні. Проте без медалей усе ж наші дорослі спортсмени не залишились. Більярдист Юрій Тарасюк на відкритому чемпіонаті Європи з «піраміди» у Мінську здобув «золото» в командному та «бронзу» в особистому заліку. На відміну від дорослих, рівенська молодь медалями порадувала. Олег Омельчук на чемпіонаті світу з кульової стрільби у фінському місті Лахті у змаганні юніорів виборов золоту медаль у командному заліку, причому в команді в Олега був кращий результат. Здолбунівчанка Наталія Дробчук також здобула «золото», вона була кращою на першості Європи з важкої атлетики серед кадетів у французькій Ніцці. Підтвердив реноме здолбунівської школи важкої атлетики на аналогічних юніорських змаганнях в Італії й Микола Гордійчук, найкраще виступивши у ривку. Дзюдоїстка Ольга Суха на юнацькій першості Європи в Угорщині виборола бронзову нагороду. Також хотілося б відзначити юного плавця Андрія Волошина, який протягом року встановив вищі досягнення України на чотирьох дистанціях. Сподіваємося, і до нього незабаром прийде міжнародне визнання. Були перемоги й у наших інвалідів. Так, Ігор Косенко став чемпіоном Європи з футболу серед інвалідів ДЦП, а Олександр Помінов на чемпіонаті континенту з боротьби дзюдо серед інвалідів з вадами зору був третім.
Якщо ж згадати події, що відбувалися в місті та області впродовж року, то поза конкуренцією тут є приїзд «братів до крові» Віталія та Володимира Кличків. І нічого, що приїздили вони агітувати за свого друга Ігоря Бакая. Знані боксери виявилися привітними хлопцями, практично не відмовляли в автографах та фото. Якщо ж зважити, що у цьому році очікується вихід Кличків на найвищий боксерський рівень (Льюіс, Тайсон і компанія), то фотографії, що залишились у сотень рівнян, залишаться згадкою назавжди.
