Минулий тиждень для любителів фотографії Рівного почався з сумної новини — після тяжкої хвороби пішов з життя відомий у місті фотохудожник Микола Демченко. Власне, ця звістка стала шоком не лише для фотографів, а й для всієї мистецької «тусовки». Адже фотограф Демченко співпрацював з багатьма організаціями, у тому числі й творчими, зокрема, обласною філармонією, Палацом дітей та молоді та ін. Але фотохудожники насамперед згадують, що саме Микола Демченко був одним з засновників фотографічного руху в місті.
Минулий тиждень для любителів фотографії Рівного почався з сумної новини — після тяжкої хвороби пішов з життя відомий у місті фотохудожник Микола Демченко. Власне, ця звістка стала шоком не лише для фотографів, а й для всієї мистецької «тусовки». Адже фотограф Демченко співпрацював з багатьма організаціями, у тому числі й творчими, зокрема, обласною філармонією, Палацом дітей та молоді та ін. Але фотохудожники насамперед згадують, що саме Микола Демченко був одним з засновників фотографічного руху в місті. Про фотохудожника згадують представники двох різних поколінь у фотомистецтві — Леонід Латті, який стояв біля витоків рівненської фотографії, та Олександр Майструк, котрий називає Демченка одним зі своїх вчителів. Леонід Латті: — Про Миколу я знав, що це людина, яка у будь-який момент допоможе. Ми з ним були знайомі близько тридцяти років. У своїй творчості він завжди шукав щось гарне. Він не брав участі у конфліктах, не ставав на чиюсь сторону, а був «третейським суддею». Щодо зародження клубного руху, то треба згадати, які це були часи. Тоді вважалося, що фотограф номер один — це директор головного фотоательє міста, другий фотограф — директор другого за популярністю ательє і т.д. На початку вісімдесятих років інформація про фотографію почала поширюватись, тому цією справою зацікавлювалось все більше людей. Тоді й з’явились паростки цього руху у вигляді фотоклубу «Радуга» на радіозаводі, який створив саме Микола Демченко, фотоклуб «Блік» тракторного заводу та ін. До нього почали тягнутися інші любителі фотографії. Таким чином, сформувалась група людей, для яких внутрішньою необхідністю стали зустрічі між собою — від лавочок у парку до місця біля вітрини фотомагазину. І це не професіонали, а фотолюбителі — від лікаря до інженера-конструктора або філософа. Тому ідея створення клубу звучала все частіше. І коли ми нарешті заснували фотоклуб «Час», Микола якраз взяв на себе організаційні моменти, в котрих у нього вже був досвід — заповнити протокол, зробити архів фотографій і негативів. Йому довіряли, адже він був надзвичайно добродушним. Я не знаю ситуацій, коли Микола давав привід на себе образитись. Олександр Майструк: — З Миколою Івановичем Демченком я познайомився десять років тому у фотоцентрі «Реноме», де він працював фотографом. Я саме готував свою першу фотовиставку — і він був першим, хто провів мене у свою фотостудію і розповів багато цікавого про фотомистецтво та дав корисні поради, про фотоклуб. Гадаю, всім зрозуміло, наскільки важливо було початківцю відчувати підтримку саме від професіонала. Згодом він ділився фотографічними книгами і власним досвідом вже в стінах фотоклубу «Час», виготовив мені монокль (унікальний саморобний однолінзовий об’єктив для художніх зйомок). Його знання саме технічної сторони фотографії та фототехніки були просто унікальними. А ще пам’ятаю, Микола Іванович підтримував свого творчого колегу, художника та фотографа, нині, на жаль, покійного Валентина Сєрьогіна, який тяжко хворів та не виходив з квартири. Коли їхав на ці зустрічі, Микола Іванович часто заїжджав і за мною — він привозив подивитися Валентину фотороботи, які експонувалися на виставках, ділився творчими новинами — за чашкою чаю влаштовували цікаві діалоги про мистецтво та творчість взагалі, а ще допомагав обробляти фото на комп’ютері. Демченко — це людина, яка стояла біля витоків клубного фоторуху нашого міста та прагнула творчо розвиватися... Микола Іванович уважно стежив за тенденціями розвитку фотосправи і використовував всі технічні новинки та ділився власними спостереженнями.
