Рівненському спідвею — 50. Це вид спорту, який для рівнян протягом десятиліть перетворився на стиль життя, на фішку, якої немає у більшості інших українських міст. Городяни не шкодують своїх кровно зароблених десятків гривень, щоб посидіти у пилюці, понюхати палений метанол і, звісно, повболівати за своїх. Вже півстолітя спідвей володіє умами наших не надто розбещених розвагами земляків. Складно сказати, як би відзначали цю славетну дату, якби не обласний краєзнавчий музей, який спільно з ентузіастами цього виду спорту, а також колишніми гонщиками Віктором Трофимовим, Григорієм Хлиновським, Віктором Кузнецовим, Олегом Немчуком не влаштував би виставку. У підсумку ця виставка перетворилася на своєрідний вечір спогадів. А згадати було що...
24 травня 1959 року, до речі, теж у неділю, на рівненському мототреці відбулася перша не лише у Рівному, але й в Україні спідвейна гонка. Власне, вона і була присвячена відкриттю у Рівному першого в Радянському Союзі спеціалізованого мототреку. Наше місто від всесоюзного спідвейного руху на той час відстало не сильно, адже перша гонка в СРСР відбулася менш ніж за рік до того — у Москві в Лужниках. У травні 1959-го у Рівному зібралися представники Рівненської, Львівської, Тернопільської, Волинської та Закарпатської областей. Спортсмени змагалися на мотоциклах для кросу у двох класах двигунів (до 350 куб. см та до 750 куб. см), також відбулися перегони на мотоциклах з колясками. Ось такий він був, перший спідвей. У класі менш потужних мотоциклів тоді переміг Іван Хорват, дядько відомого у місті фотохудожника Олександра Харвата. Нині йому — 77, і чоловік теж був серед почесних гостей виставки. Дистанцію він подолав за 2 хв. 53 с, час за нинішніми мірками смішний, хоча заради справедливості зазначимо, що доріжка тоді була довшою, ніж нині, та й техніка для спідвею ще не передбачена. У тому ж році 11 липня на рівненському треку відбулася і перша гонка вже на спеціалізованих спідвейних мотоциклах, участь в якій брали найсильніші гонщики СРСР. А ще за тиждень пройшла перша міжнародна гонка між збірними СРСР та ЧССР, в якій перемогли чехи. Новою сторінкою у розвитку рівненського спідвею став 1962 рік, коли було вирішено проводити командно-особисті чемпіонати СРСР (до того змагання були лише особисті). Для участі заявилося 16 клубів, які визначали переможця у п’яти етапах. Причому Рівне тоді заявило одразу дві команди — «Радугу» та «Вимпел». І якщо у «Вимпелі» виступали переважно молоді гонщики, то за «Радугу» їхали вже на той час досвідчені Трофимов, Савойський, Улянін, Ковальчук. І одразу ж наша команда стала «бронзовим» призером чемпіонату. Були у рівнян і особисті успіхи. У 1967 році Віктор Трофимов першим серед рівнян став чемпіоном СРСР, випередивши у додатковому перезаїзді непереможного тоді Ігоря Плеханова. А у 1973 році рівнянин Григорій Хлиновський у фіналі особистого чемпіонату світу посів 5-те місце. Причому, на думку багатьох, він мав бути призером, але його засудили. Втім, без світових медалей ні Хлиновський, ні Трофимов не залишились, здобувши три «срібла» та «бронзу» у складі збірної СРСР. Потім у рівненському спідвеї було кількарічне затишшя, пов’язане з будівництвом нового треку. Нове дихання мотогонки у Рівному отримали у 1983 році. Тоді на одному з найкращих спеціалізованих мотостадіонів світу виступала команда «Сигнал». Колективу довелося пройти шлях від другої до вищої ліги, і в 1985, 1986 та 1987 роках рівненський клуб став чемпіоном СРСР. Віктор Кузнецов, Володимир Трофимов, Ігор Звєрєв, Володимир Колодій, Ігор Марко були головними зірками того непереможного колективу. Причому Марко у 1986 році на рівненському треку тріумфував у фіналі особистого чемпіонату Європи серед юніорів. Ця подія стала чи не найяскравішою в історії нашого спідвею. А ще була команда «Фантастика», яка стала першим і останнім чемпіоном СНД. У перші роки незалежності спідвей у Рівному майже не розвивався. Поштовх для його відродження на початку нового тисячоліття зробив Володимир Трофимов, заявивши команду спочатку до російської, а потім і до польської ліги. Пострадянський період рівненського спідвею майже ввесь час супроводжувався різноманітними викриттями та з’ясуванням стосунків. Рівне себе зарекомендувало не так кузнею гонщиків, як кузнею функціонерів. Про міжнародні успіхи ми вже давно забули. Нині, як і в далекому 1962-му, у нас дві команди — «Ураган» та «Каскад», які ведуть боротьбу в українській лізі з двома колективами з Львівщини.
