Навряд чи є у світі інша така держава, здатна допустити, щоб злочин, замовники якого невдовзі відсвяткують дев’яту річницю його нерозкриття, найбезпосереднішим чином впливав на другі поспіль президентські вибори. І цього сумного факту не змінить ні дивне затримання екс-начальника Головного управління кримінального пошуку МВС України Олексія Пукача, ні навіть те, що, можливо, останки, дивом знайдені у вказаному ним місці, справді належать Георгію Гонгадзе.
Які можливі процесуальні наслідки цього гучного затримання, в результаті якого бравий підрозділ, що, як пишуть ЗМІ, дуже здивував усе село, але чомусь так і не був помічений оперативником зі стажем, зумів відірвати генерала від корів? На жаль, навіть якщо буде визнано, що знайдені елементи черепа належать Георгію, принципово це не вплине вже ні на що, що стосується юридичної суті гучного процесу. За винятком статусу самого генерал-лейтенанта, який у такому разі залізно обвинувачуватиметься не лише в тому, що віддав незаконний наказ про знищення службових документів, а й у вбивстві. Втім, слідство вже заклало процесуальну міну під першу ж порцію даних Пукачем свідчень, відразу допитавши його без адвоката, та й сам факт нічного допиту потрібно вміло мотивувати, бажано не заднім числом. І ще нахомутали по дрібницях, яких цілком вистачить для того, аби суд відправив ці свідчення в кошик. Що ж до можливих свідчень О.Пукача стосовно підбурювача вбивства, то Кравченка — немає, Фере — немає. Хто такий Пукач? Це буде лише його слово проти слова обвинуваченої ним особи. Не більше. І справді, сумнівно, щоб Пукач достеменно знав, хто реальний замовник — підбурювач убивства. Хоч би на кого Пукач вказав, цього неможливо буде закріпити доказами, переконливими не тільки для суду, а навіть для слідства. Якщо, звісно, говорити про юридичний аспект. Навіть у поєднанні з дивом легалізованими елементами плівок Мельниченка, про що йтиметься нижче. А вичерпним підтвердженням того, що ланцюжок між замовником-підбурювачем і виконавцями надійно перерваний, є той факт, що Пукач досі живий і при пам’яті. І чому, до речі, Юрію Кравченку видалося легшим двічі застрелитися, ніж прибрати незамінного свідка з гіпотетичного ланцюжка, верхівка якого, схоже, так і залишиться тільки версією на газетних сторінках? Чому, з його-то можливостями, не «повісити» вбивство на будь-кого? За деякою інформацією, Пукач назвав багаторазово опублікований за ці роки у вигляді версії елемент злочинного ланцюжка, ланки якого змінюють одна одну в алфавітному порядку. І перший із них уже нічого не підтвердить і не спростує. Але хто завадить оприлюднити будь-які інші імена? Незважаючи на те, що довести вину підбурювача вбивства Гонгадзе, хоч би кого назвав Пукач, практично неможливо. Як кажуть, осад залишиться. Якщо ж підтвердиться, що Пукач справді вказав місце, де було знайдено фрагменти черепа Гії, у масовій свідомості це значною мірою «легалізує» будь-які «свідчення Пукача», які оприлюднить слідство.
«Втікач» Коли свого часу в новинах показували кадри, на яких О.Пукач, уже відпущений на підписку про невиїзд, залишав приміщення суду, привернула увагу одна деталь. Генерала чомусь супроводжували два міцні чоловіки, які без зайвих церемоній спрямовували його рухи, злегка підштовхуючи на сходах і притримуючи йому голову під час посадки в машину. Так не поводиться охорона, так діє конвой... Цей епізод згадався у зв’язку з нарочито своєчасним затриманням Пукача, таким же дивним, як і його звільнення на підписку. І чимало фактів уперто нанизуються на припущення, що тоді насправді Пукач вийшов не на підписку про невиїзд, дану в суді, а взявши на себе якісь серйозніші зобов’язання, не оформлені процесуально. Зобов’язання, дані тим, кого обдурити страшніше, ніж зізнатися у скоєнні вбивства. Достатня кількість опублікованих фактів свідчить про те, що по-справжньому Пукача не шукали. Якісь із них потребують перевірки. Деякі, у разі підтвердження, можуть стати вагомим і самодостатнім свідченням того, що професійно такої роботи не вели. Є чимало людей, які обов’язково мали бути допитані у процесі вивчення контактів, зв’язків генерала-втікача. До них ніхто не приходив. Чи не тому, що нерозумно шукати того, хто тобі поки що не потрібен, але чиє місцезнаходження тобі добре відоме? Є також свідчення, що Пукач неодноразово розмовляв по телефону з давніми знайомими. Є, нарешті, інформація про те, що за час втечі Пукач продав ділянку землі, яка належала йому. Того, хто оприлюднив цю інформацію, допитали? Ні. Так, сьогодні правоохоронні органи, буває, забувають допитати дружину громадянина, який перебуває в розшуку. Але тільки не в такій справі. Адже залишилися ще в органах люди, котрі пам’ятають, як треба працювати хоча б у виняткових випадках. (Отож, кого треба, переконали не турбуватися, а імітація роботи чи навіть реальні спроби встановити місцезнаходження Пукача іншими слідопитами небезпеки для ляльководів не становили або грамотно блокувалися, зокрема ефектними «зливами» інформації в пресу?) ”Ми два роки поспіль спільно з СБУ, оперативниками органів внутрішніх справ ішли слідами Олексія Пукача, ми знали, де він», — повідомив заступник генпрокурора Микола Голомша, цитує «Українська правда». У чистому вигляді — явка з повинною, між іншим. То чому ж Пукача не затримували раніше, якщо знали, де він? Чи без форми впізнати не могли, все вартували, чекали, коли ж він вийде при повному параді... Так і уявляєш, як вони всім кагалом, приблизно як на оприлюдненому затриманні, роками непомітно стежать за Пукачем. До речі, був цими роками і масовий вихід прокурорів в Ізраїль (де, як нас запевняли, перебував Пукач), але, наскільки відомо, все ж таки з іншого приводу. На жаль, усі повернулися. А ось працівники СБУ часів Турчинова побували в Ізраїлі з найсерйознішими намірами стосовно Пукача... Візит Пукача в Росію довести вже буде неможливо, але обізнані люди стверджують, що він там був. Загалом, багато що, пов’язане з Пукачем, огорнуте таємницею. Та й, до речі, на наш запит: чи правдива інформація, що після зникнення Гії Пукач був нагороджений орденом «За мужність», і в чому конкретно проявилася ця мужність, МВС так і не відповіло. Там укотре вдали, що не вміють читати.
Танці на кістках Попри слідчий «бліцкриг», справжнього моменту істини очікувати не доводиться: у втікача було вдосталь часу, аби обміркувати своє становище, і всіх домовленостей давно досягнуто. А ще днями оголосили, що О.Пукач відмовився від свого адвоката. Таким чином надійно перекрито інформаційний потік, неконтрольований слідством. І розповідатимуть нам виключно те, що вважатимуть за потрібне, — хто ж перевірить? Наскільки відомо, як безоплатний захисник до Пукача приставлений Микола Лаптієв. Микола Григорович у минулому — захисник Поповича, який нині відбуває покарання за вбивство Гонгадзе. Його він теж, наскільки відомо, захищав за держрахунок. Микола Лаптієв — дуже тямущий і грамотний фахівець, який, подейкують, заздалегідь виявляв особливий інтерес до томів кримінальної справи, присвячених не суті обвинувачень його тодішнього підзахисного, водія, обвинувачуваного у справі Гонгадзе, а... Пукачу. Негайно ж розпочалися чергові передвиборні танці на кістках Гії. Перші «па» виконав заступник голови СБУ Василь Грицак, який радо проінформував громадськість про те, що розповідає Пукач. Правда, заступник генпрокурора М.Голомша справедливо назвав це розголошенням таємниці слідства. Але ж це дрібниці, зате істерика В.Литвина моментально показала, наскільки дієва ця зброя... І пішли всі правоохоронці докоряти колегам із сусідніх відомств за недоречний піар і тут-таки хвалитися й собі. Слідству, яке і так виявило небачену спритність, далі поспішати начебто ні до чого. Тепер у нього є залізні щонайменш півроку чи навіть максимально припустимі законом 18 місяців. І буде дуже прикро, якщо справдиться припущення, що справу намагатимуться «закинути» у суд до виборів. Тому що факт передачі справи до суду, про що нам урочисто повідає президент, може для когось виявитися більш значущим, ніж якісне слідство. А вже потім, після виборів, справа піде згідно з новою конфігурацією політичних сил. І її буде повернуто на додаткове розслідування. Адже кожна прогалина у слідстві дасть нові можливості для використання справи у політичних спекуляціях. Коли було заявлено, що елемент черепа передають на експертизу, яка триватиме кілька тижнів (згодом назвали місяць, але це теж не зовсім так), дружина Гії — Мирослава Гонгадзе негайно виступила із заявою про те, що повірить тільки висновку зарубіжних експертів. З нею важко не погодитися. А для проведення такої експертизи теж потрібен час. Поки що експертизу розпочали наші. Побажаємо їм здоров’я. Для того щоб не тільки передати виявлений череп на зарубіжну експертизу, але й згодом мати хоча б теоретичний шанс на те, що висновок експертів буде визнано доказом, має бути дотримана певна процедура. Як відомо, подібні дії вже було розпочато з окремими епізодами плівок Мельниченка, де йшлося про Г.Гонгадзе. Результатів їх очікуємо з дня на день. Але... Досвіду залучення таких документів до матеріалів кримінальної справи у правоохоронних органів України немає. При бажанні його можна набути, користуючись цією нагодою, а без нього — кинути в кошик... на підставі відсутності відпрацьованої процедури. Цілком можливо, що саме в цьому полягає з самого початку запланована заковика. Олексій Подольський, який також постраждав від рук Пукача з товаришами, заявив в інтерв’ю, опублікованому «ДТ», що в бесіді з ним, що відбулася невдовзі після урочистої передачі Генпрокуратурою плівок на експертизу, слідчі тієї ж Генпрокуратури дуже скептично висловлювалися з приводу потенційної можливості залучення до справи її результатів... Крім того, у подібному випадку жоден незалежний експерт не дасть 100%. А достовірність, наприклад, 99,6% у наших служителів Закону, довіри, як ми знаємо, не викликає. Може, просто тому, що ця цифра обтяжує їх через асоціацію зі звичним махлюванням з розкриттям злочинів. Але навіть якщо на етапі слідства результат експертизи буде залучений до справи, вирішити, чи є він доказом, може тільки суд. Виходить, так чи інакше, простір для маневру з експертизою залишається на будь-якому етапі. Поки не встановлено, що знайдено останки Гії, Пукач будь-коли зможе відмовитися від усіх своїх свідчень, ще й згодом насміх звернутися до Євросуду з прав людини. Тому що процесуальних порушень у його справі вже достатньо, а у слідства ще є час! І навіть для того, щоб бездоганно з юридичної точки зору довести, що Пукач віддавав протиправні накази знищувати документи, треба ще дуже потрудитися. Тобто навіть інкримінувати йому службовий злочин буде не так вже й просто. Ну, і не можна виключати теоретичної можливості того, що тільки наявність речового доказу зробить практично неможливим демарш тріо засуджених виконавців убивства Гонгадзе, обвинувачення яких до цього грунтувалося на їхніх зізнаннях. У протилежному разі при черговій зміні влади вони цілком могли б спробувати переглянути свої тяжкі спогади, звинувативши слідство у фальсифікації. Усі їхні свідчення, звісно, закріплені, як нам скажуть, іншими засобами. Але ми ж неодноразово переконувалися, як це насправді робиться. Водночас концентрованим прикладом юридичної небездоганності та очевидних алогізмів, які містяться у вироках, що стосуються убивць Гії, може слугувати відповідне рішення у справі Верховного суду, опубліковане «Українською правдою». І обидві сторони, які укладають договір, усе вищевикладене чудово розуміють. Тому не можна буде виключити, що в результаті Пукач отримає свої вісім років за перевищення службових повноважень та ще якусь фантастичну, але можливу в нашій країні, відстрочку виконання вироку на кілька років. Адже подібне траплялося. Ну а якщо на місці, показаному Пукачем, справді виявлено останки Гії, то що ж могло змусити генерала піти на це? Мабуть, тільки цілковита відсутність прийнятної альтернативи. Адже у кожного з нас є уподобання, а в тих, хто їх позбавлений — нервові закінчення завжди при собі.
