Минулого тижня подією номер один у культурних колах України став лист львівських митців до Президента та Кабміну, в якому новій владі поважні люди мистецтва пропонують скасувати звання «народних» та «заслужених» артистів, як «рудименти імперської опіки над мистецтвами».
Про те, що практика присвоєння звань, яка існує з радянських часів, не зовсім доречна в сучасному світі, говорили давно, але влада до цих розмов не особливо прислухалася. Але митці з претензіями на прогресивність все-таки вирішили спробувати переконати владу — не потрібні штучні звання. Проте разом із званнями львів’яни пропонують скасувати і пільги, які мають «народні» та «заслужені». Чи подобається така постановка питання людям, які мають невеликі, але все-таки надбавки до своїх зарплат? Очевидно, Президенту, а ще більше співаючому міністру, доведеться добряче попрацювати над тим, щоб і вовків нагодувати, і овець зберегти. Цікаво, що за скасування звань зараз виступають і їхні володарі. В Рівному таких також вистачає. Володимир Петрів, директор облмуздрамтеатру, заслужений артист: — Людина, яка отримує звання, носить їх два дні. А потім ейфорія минає й ці приставки стають непотрібними. Звичайно, артисти мають доплати до окладів (народні — 40 відсотків, заслужені — 20), і забирати гроші у людей не можна. Тому влада разом із скасуванням звань повинна скасувати і вимірювання всіх під одну лінійку — в нашому театрі Морозюк чи Сніжний не можуть отримувати стільки, скільки молодий актор. А щодо звань, то я розстанусь з ним без всякого жалю. Ще й щиро подякую тим, хто цього добився. Олександр Тарасенко, керівник хору «Воскресіння», заслужений діяч мистецтв: — Всі ці звання є рудиментами минулого. Колись вони давали пільги для діячів, тепер пільг немає. Проте позитивним моментом є те, що з цим званням легше домовитись із владою, виторгувати щось для свого колективу. Але що б там не казали, набагато ціннішим є ім’я, яке повинно лише підкреслюватися званням. Я маю певну користь із свого державного визнання й користуюсь цим, та якщо буде потрібно, можу від цього відмовитись. Але не можна зараз змушувати людей відмовлятись від звань, адже багато митців вистраждали їх, а тому це їм буде болісно. Феофан Бобрик, голова обласної організації Спілки художників: — Існування звань вносить сварку між художниками. Особливо неприємно, коли художники-аматори отримують звання «заслужений» без відома Спілки, а йдуть через державну адміністрацію. І таких випадків багато. Та, незважаючи на всі мінуси, це є іміджем, що потрібен для влади. Це впливає на замовлення, на виставки. Думаю, це все ж потрібно для визнання. Але при цьому хочеться, щоб тебе цінували і як спеціаліста, і як людину. Відмовитись від практики надання звань владі буде все-таки нелегко — взамін відібраного треба буде щось дати. І тут митці одностайні — давати треба гроші. Підвищувати ставки, розробляти систему стипендій для визначних діячів, словом, стимулювати мистецьку особистість до творчого життя. Роботи тут — непочатий край. А тому хочеться побажати одній народній артистці із званням міністра великих успіхів у роботі.
