Над глибиною, як явищем, я не задумувався з дитячих років, коли дізнався про найглибше місце в океані та найглибшу шахту, викопану на той час. Точно не пригадаю, але там було щось понад десять кілометрів в обох випадках. Все інше вважалось бездонним. Тепер я знаю, що найглибшим місцем у просторі, розвіданому людьми, є наш український суд. Саме найглибшим, а не бездонним, і це дуже важливо.
Бо якби наш суд був бездонним, то не розглянуті з різних причин справи просто зникали б назавжди, що не так вже й погано. Тому що судити людину за десятки років після скоєного злочину якось не дуже логічно. Самі подумайте — підозрюваний у злочині спокійно або неспокійно живе собі роками звичним чи не звичним життям. Дорослішає, старіє, має успіх чи зазнає невдач, народжує дітей… Словом, живе як і усі. Аж раптом йому нагадують, що кільканадцять років тому він нібито вкрав, а може, і не вкрав мішок картоплі, і йому за це загрожує кілька років позбавлення волі. За цей час виросло і було з’їдено не один врожай картоплі, декілька разів змінилася влада, відбулася революція, почалась війна, народилися та померли мільйони людей. А на тобі висить той мішок картоплі, якого ти, скоріше за все, не крав. Бо інакше посадили б одразу. Отак приблизно виглядає наше сучасне правосуддя, де у глибинах судових архівів лежать мільйони нерозглянутих справ, кожна з яких може зненацька «ожити» і зіпсувати комусь життя. Або, навпаки, полегшити, якщо підозрюваний поведеться правильно і вчинить певні дії, аби суд знову «забув» про його справу. Саме так я сприймаю періодичні переслідування відомих і не дуже людей за справи, які до того роками лежали собі без руху. Згадайте хоча б тих самих «свинарчуків», чия «справа» так і не була розглянута за п’ять років влади нинішнього президента, який без неї, можливо, тим президентом і не став би. Ну не може наш суд працювати швидше! Тільки коли його хтось підганяє. Та й це не діє або діє не завжди. Бо ж судді не ідіоти — ніхто не хоче брати на себе відповідальність за справи, порушені на замовлення тою чи іншою владою. Ну чому досі не сидить Порошенко? Він же не виправданий і звинувачення (скільки їх там?) з нього не знято. Та що Порошенко! Мій знайомий, якого теж хотіли ні за що посадити, досі не може добитися від суду розгляду своєї справи, яка гарантовано розвалиться і він буде виправданий. Але судді прикидаються дурниками, які не можуть знайти часу, аби зробити всім зрозумілі й очевидні речі. І тут теж все зрозуміло — в разі суду, публічного і відкритого, стане ясно, на чиє саме замовлення людину зробили підозрюваним. І взагалі — коли судитимуть голову Верховного суду, якого спочатку заарештували, а потім відпустили? Можна було б над цим глузувати, вигукуючи як у старому кіно: «Хай живе наш суд, найглибший у світі!». Але не смішно чомусь. Бо смішне може вмить стати не смішним. У міському суді Рівного і досі десь лежить так і не розглянутий позов проти мене, поданий міським головою тридцять років тому. Той розгляд тоді чомусь несподівано припинили і досі не поновили. І хоч того міського голови вже немає на цьому світі, справа, можливо, ще десь лежить. Десь у глибинах нашого глибокого суду.