Отримані за допомогою біотехнологічних методів культури безпечніші, ніж продукти, отримані більш традиційними способами, — за допомогою хімічного або радіаційного мутагенезу. А грандіозна система перевірки продуктів на вміст ГМО, розгорнута в Україні, фактично нереальна, оскільки для неї немає необхідних препаратів навіть в найкращих лабораторіях світу.
Про це заявили учасники семінару в НАН України «Питання безпеки харчових продуктів і кормів із вмістом генно-модифікованих компонентів»: директор Південного біотехнологічного центру в рослинництві Національної аграрної академії України академік НААУ Юрій Сиволап, академік НАН України Ярослав Блюм і доктор біологічних наук, завідувач лабораторії Інституту генетики і цитології НАН Білорусі Олександр Ермішин. ”До питань біотехнології в нашому суспільстві підвищена увага. Не завжди оцінка базується на науковому знанні, тому виникає низку цікавих колізій. Наприклад, у нашому парламенті на розгляді два законопроекти — один про заборону генно-модифікованих організмів (ГМО) в Україні, другий — про мораторій на них. Крім того, протягом останнього року триває бурхлива кампанія щодо повального маркірування харчових продуктів», — говорить академік НАН України Ярослав Блюм. Винні у цьому безпідставні суспільні страхи і погана інформованість про проблему, вважає директор Південного біотехнологічного центру в рослинництві Національної аграрної академії України, академік НААУ Юрій Сиволап. ”Я часто виступаю на телебаченні й кажу про те, що коли ви споживаєте екзогенну ДНК, то вам нема чого боятися. Ви ж свинину їсте, але рохкати від цього не стали? Через що ці страхи? Або візьміть сорти пшениці, які отримують з допомогою хімічного або радіаційного мутагенезу. Це ж жахливі канцерогени! А при використанні біотехнологічних методів усе роблять чисто, «хірургічним» шляхом вставляється один ген. Якщо при традиційних (досить небезпечних методах) потрібно десять років, щоб передати один необхідний ген, то біотехнологія дозволяє передати його за один-два роки». ”В нинішній ситуації замість того, щоб підтримувати дослідження в біотехнологіях, кошти витрачають на маркірування, на утримання маркірувальних лабораторій, тобто багато грошей викидається на вітер, — вважає Сиволап. — Значно раціональніше порівняно з Європою вчинили в США. Якщо там установили, що продукти погані, то їх просто не випускають у продаж». У створенні маркірування Україна може скористатися досвідом Білорусі, яка пішла найбільш дешевим і раціональним шляхом. ”У законодавстві Білорусі слово «безпека» у зв’язку з ГМО не зустрічається. Система санітарної служби країни гарантує надходження на ринок тільки безпечної продукції», — розповів доктор біологічних наук, завідувач лабораторії Інституту генетики і цитології НАН Білорусі Олександр Ермішин. ”У нас тільки сою і кукурудзу потрібно перевіряти на ГМО. Навіщо аналізувати продукцію, в якій не може бути ГМО? Кому це вигідно? Тим паче, що реактивів нема ні для рису, ні для картоплі, ні для помідорів. Крім того, в Білорусі вважають: якщо якась трансгенна подія зареєстрована в США, ЄС чи Росії, то немає підстав сумніватися в безпеці такого продукту. Навіщо перевіряти ще раз у себе і проводити додаткову реєстрацію?” — додав Ермішин.
