Цього тижня нам нагадали, що першого квітня у письменника Гоголя ювілей. Двісті років виповнюється класику. Звісно, проведуть з цього приводу належні заходи, витратять на це трохи державних грошей, а сусіди наші північні навіть фільм покажуть з такої нагоди «Тарас Бульба». Оце, власне, і все. За тиждень після ювілею все це затихне років на сто, у кращому разі на п’ятдесят. Бо хто такий той Гоголь? Що він зробив такого, щоб його можна було запрягти з якоюсь політичною чи економічною метою? За незалежність України не боровся, проти неї теж ніби нічого поганого не написав. Пам’ятники йому вже давно поставлено, книжки по сто разів перевидано. Не годиться Гоголь у символи. Не припишеш його ні до якої партії, не напишеш його ім’я на знамені, коротше, ніякої з нього користі.
Цього тижня нам нагадали, що першого квітня у письменника Гоголя ювілей. Двісті років виповнюється класику. Звісно, проведуть з цього приводу належні заходи, витратять на це трохи державних грошей, а сусіди наші північні навіть фільм покажуть з такої нагоди «Тарас Бульба». Оце, власне, і все. За тиждень після ювілею все це затихне років на сто, у кращому разі на п’ятдесят. Бо хто такий той Гоголь? Що він зробив такого, щоб його можна було запрягти з якоюсь політичною чи економічною метою? За незалежність України не боровся, проти неї теж ніби нічого поганого не написав. Пам’ятники йому вже давно поставлено, книжки по сто разів перевидано. Не годиться Гоголь у символи. Не припишеш його ні до якої партії, не напишеш його ім’я на знамені, коротше, ніякої з нього користі. Ось 370-літній ювілей Івана Мазепи — інша справа. Дарма що дата не кругла. Один мій колега підрахував, що цього року в нас на державному рівні буде відзначено з десяток не круглих ювілеїв. Тобто взагалі не ювілеїв. Як торік, коли раптом вирішили бучно відзначити 1020-річчя хрещення Русі. Чому б не скористатися приводом? Гоголь же така штука, якою ну ніяк не скористаєшся. Ніякого з нього зиску, ніякого маркетингу. Не влаштуєш телевізійне шоу «Танці з Гоголем», не зіграєш у телевізійну гру «Будь розумніший за Гоголя», не впишеш його у комп’ютерну програму для популярної гри «Убий Тараса». Навіть книжок багато не продаси, бо книжки ці практично у всіх, хто вміє читати, давно є вдома. Ну що з цим Гоголем робити? Може, я не зовсім коректний, але Гоголя треба… читати. Своїми очима без телевізійних версій, комп’ютерних програм і мобільних рингтонів. Отак просто сісти і читати. І насолоджуватися, наприклад, справжнім романом жахів про Вія. Справді, маленька книжечка, а читається краще за всіх Хічкоків чи ще там яких розпиляних бензопилою в Америці. У Гоголя є твори на всі випадки життя, для людей будь-якого віку. Його твори — це по суті своїй казки. Казки у тому сенсі, що вони вічні. Їх не можна ні до чого прив’язати навмисно. Все написане Гоголем читається саме собою. Варто лише зусилля зробити і за книжку сісти, відірвавшись від телевізора чи комп’ютера. І зробити це не сьогодні чи завтра з нагоди ювілею, а тоді, коли душа до читання лежатиме. Кажете, що не лежить? А ви спробуйте. Лягайте на диван і тихенько читайте «Мертві душі». Одного розділу вистачить, аби від вас відійшли усі ваші проблеми, щоб ви занурилися у старий і одночасно новий світ. Створений українцем про Росію в Італії. Я бачив у Римі той дім, де Гоголь писав «Мертві душі». Поруч кафе, де прибирає заробітчанка із Житомира. Запитав, чи знає вона про Гоголя, який жив у сусідньому будинку? Сказала, що у школі проходила, звісно, а про те, що і Гоголь був у Італії заробітчанином, і не здогадувалась. І тепер не здогадається. А воно Гоголю і не треба. Тому що справжнє мистецтво не потребує бюджетних коштів на підтримку чи галасливих рекламних кампаній. Підуть у нікуди януковичі, ющенки, тимошенки. А Гоголь залишиться. Навіть коли ми Дніпро остаточно знищимо, збережуться на тисячоліття його слова ворожою мовою про те, як «чудєн Днєпр». Хоча він і тепер вже не «чудєн». Словом, почитайте при нагоді. Не пожалкуєте.
