Що є театр для голлівудських акторів? Чи люблять вони театр так, як любимо його ми? Люблять. Але не в таких кількостях. Адже якщо в нас кінозірок, які не працюють у театрі, можна порахувати по пальцях, то в них навпаки: цих самих зірок, які хоча б раз у житті виходили на сцену, — одиниці. Зате і там за роботу в театрі мало платять. А значить, голлівудські зірки теж на сцену виходять не за гроші, а через любов.
Що є театр для голлівудських акторів? Чи люблять вони театр так, як любимо його ми? Люблять. Але не в таких кількостях. Адже якщо в нас кінозірок, які не працюють у театрі, можна порахувати по пальцях, то в них навпаки: цих самих зірок, які хоча б раз у житті виходили на сцену, — одиниці. Зате і там за роботу в театрі мало платять. А значить, голлівудські зірки теж на сцену виходять не за гроші, а через любов. Річард Дрейфусс: «Я багато граю в театрі. Я грав на сцені протягом усієї своєї кар’єри. І я це дуже люблю». Харві Кейтел: «Театр — це те місце, де я можу включитися в боротьбу, де можу стати краще». Кевін Спейсі: «Якщо хочеш працювати й вчитися грати, то немає місця кращого, ніж театр. Два місяці репетируєш, потім щовечора з’являєшся на сцені, знаючи, що повторний дубль вже не зробиш. Щовечора ти відкриваєш щось нове в собі, у своєму герої, і глядачі сприяють цьому. З цим ніщо не зрівняється». Хіба що тільки голлівудські гонорари. І для того, щоб хоча б на час відмовитися від прибуткових зйомок і погодитися грати, наприклад на Бродвеї, потрібно мати велику мужність. Х’ю Джекман: «Потрібно зателефонувати своїм агентам, попередньо надіславши їм заспокійливе, і обговорити з ними можливість грати в театрі. Адже це значить, що ти на довгі місяці випадаєш із кінопроцеса. Але ж грати на Бродвеї — це мрія, від якої не можна відмовитися». Іноді мрія грати в театрі штовхає голлівудських зірок на справжні подвиги. От Деріл Ханна, наприклад, панічно боялася сцени. Але коли її запросили в спектакль «Сім років бажання» у лондонський театр «Куінс», вона пересилила свій страх (кажуть, що не без допомоги одного британського гіпнотизера). Деріл Ханна: «Сподіваюся, мені не стане погано, і я не зомлію перед глядачами. Тільки б вижити і не кинути все це. Але я дійсно не знаю, як це вийде». Паломництво в Лондон — ось що змушені робити ті голлівудські зірки, яким хочеться вийти на сцену. І не тільки тому, що в британській столиці шляхетна публіка і престижні театри. У Лос-Анджелесі теж є театри, от тільки як глядачі туди ходять режисери по кастингу, а на сцені там грають починаючі актори — у надії, що їх помітять і запросять зніматися в кіно. І зіркам у таких театрах робити нічого, тому що такий театр — це реклама, а вони реклами не потребують. Навпаки, інші актори і самі беруться «розкручувати» те театральне, що близьке і дороге їхньому серцю. От, наприклад, Джон Малкович, відігравши у п’єсі «Раб моди», так не хотів з нею прощатися, що знайшов режисера, який погодився перенести цю п’єсу на екран. Так з’явився фільм «Розпусник».
