Колишній Президент України Віктор Ющенко пояснив, що стоїть за новим газовим конфліктом між Москвою і Києвом, і виклав власну версію появи контрактів 2009 року.
— Ви були чинним Президентом України, коли була підписана газова угода, через яку зараз починається нова «газова війна» між Україною та Росією. Як зараз, через роки, Ви оцінюєте ті події? — На жаль, українська політична еліта має коротку пам’ять і забула про мої попередження. Вони забули, як я бив на сполох, коли у Москві готувалася кабальна угода. Це був злочин перед Україною. Я чистий перед собою і перед української державою: у тому, що Україна отримала несправедливу формулу, а звідси й найвищу ціну в Європі на російський газ, немає жодної моєї вини. Тоді й зараз моє ім’я прив’язувалося до мільярдних оборудок із газом. Де вони, ті мільярди? Де їхні докази, і чому вони не в прокуратурі? Ви не отримаєте відповідей, тому що це — пусті звинувачення та відверта брехня. Я заявляв тоді і повторю сьогодні: ні я, ні моя родина ніколи не мали жодного стосунку до газових справ. Для мене не має нічого дивного у тому, що сьогодні стосунки Києва та Москви знову знаходяться в напруженому стані. Газова угода Тимошенко є бомбою уповільненої дії. У лютому 2009 року я ініціював засідання РНБОУ, яке розглядало законність укладення контрактів з газових поставок і транзиту. РНБОУ тоді винесла чітке формулювання: угоди не відповідають національним українським інтересам. Але через політичні обставини вичерпної правової оцінки рішенням Тимошенко в 2009 році ніхто не дав. — Чому Ви, як Президент України, не завадили Юлії Тимошенко підписати цю угоду? — Ми живемо у часи, коли в Інтернеті можна знайти усі заяви: хто, що й коли говорив. Подивіться на ті директиви, які я дав іще на початку 2008 року про переговори щодо двостороннього діалогу з Москвою. Тимошенко згаяла цілий рік. Згадайте нашу спільну із прем’єр-міністром заяву від 1 січня 2009 року. Подивіться на наші спільні позиції. Під цим документом підписалися ми обоє. Безумовно, це була політична заява. Але тоді вона засвідчувала: Президент і прем’єр-міністр мають спільну економічно обґрунтовану позицію. Подивіться на ціни на газ і на транзит, які ми проголосили в тій спільній заяві. А потім подивіться на незрозумілу, а часом і дивну поведінку керівника уряду в ході підготовки газових угод. За Конституцією, Президент не мав законних важелів, щоб припинити процес переговорів з Москвою. Тимошенко не виконувала мої директиви, вона не отримала погодження Кабінету Міністрів. Уже тоді її попереджали, що вона нестиме повну відповідальність згідно з Конституцією та законами України за перевищення повноважень. Я не отримав від неї текст контракту і змушений був звернутися до спецджерел. Натомість вона усій країні розказувала, який той контракт вигідний. Вже тоді було очевидно, що на неї тиснуть, і тиснуть не з Києва. Що в неї були якісь не до кінця з’ясовані стосунки з російськими правоохоронцями щодо боргів ЄЕСУ. Коли Тимошенко мене переконувала, що ми підписали вигідний для України контракт, я навіть у страшному сні не міг уявити, що вона веде у глухий кут і себе, і країну. Як державний діяч вона загубила країну. Загубила Україну під тиском в угоду інтересам сусідньої держави. Сьогодні, через 2,5 року, вона й сама не може дати вичерпну відповідь, звідки взялася базова ціна в 450 доларів, чому така принизлива ставка за транзит, і чому вона хвалилася тим, чого мала би соромитися. — Який вихід для України у нинішньому «газовому» конфлікті з Росією? — Сьогодні Росія нав’язує нам газове кріпацтво. Мова вже не йде про собівартість товару та його ринкову ціну. Витискають із промисловості усе до останньої копійки, а в голові тримають думку, як купити, а краще забрати за безцінь підприємства та газопровід. Це не бізнес, це — рекет на державному рівні. Ті, хто сьогодні підігрує Москві, це вже не п’ята колона, це рука, яка ще дужче затягує зашморг на шиї вітчизняної економіки. Тим, хто міняє чужі економічні дивіденди на власні політичні інтереси, українська нація має дати жорстку відповідь. Покоління наших дідів та прадідів виборювали українську незалежність у боях. Зараз ці бої перемістилися в суди. Тепер наше покоління повинно зробити все, аби дати нащадкам європейське майбутнє, а не борги і газову кабалу. Сьогодні треба думати не про те, хто винен, і хто й що робив взимку 2008-2009 років. Треба вже думати про те, як сьогодні рятувати країну. Нація потребує єдності, нація має єдиним голосом дати чітку відповідь: наше майбутнє — з Європою. Там наш дім, наша мораль і наша культура. Прийшов час піднімати дух України, нашу віру в самих себе.
