Майже усе своє життя рівнянин Микола Блащук розводить голубів. А приміщення, в якому живуть його птахи, привертає увагу чи не кожного перехожого — схоже воно на знайому з дитинства казкову хатинку.
Нині у цьому голубнику налічується близько п’ятдесяти птахів. Хоча, за словами господаря, бувало і понад сотню. — Тоді їм щодня треба було давати по відру зерна, а це влітало у копійку, — розповідає пан Блащук. — А зараз, щоб корму вистачило на більш-менш тривалий час, я закуповую по вісім-дев’ять мішків зерна — ячменю, пшениці, кукурудзи. Пташенятам даю гарбузове насіння — вони його дуже люблять. Взимку голуби Миколи Блащука переважно сидять у своїй хатинці — господар боїться, що їх можуть вкрасти шуліки, котрі в цю пору найбільш небезпечні для голубів. А влітку «сизі» п. Миколи увесь час «на свободі». Щоправда, далеко від свого помешкання вони не летять. — Я розводжу лише так званих стоячих голубів. А вони літають лише над своїм житлом, наче стовпом стоять, — пояснює п.Микола. — Тому коли я зі своєю сім’єю переїжджав жити у нинішню квартиру, проблем із переселенням голубів не виникло. Більшість «вихованців» голубівника родом із Миколаївщини. Решта — із Кривого Рогу, Донецька, Луганська — саме з останнього регіону родом і дружина Миколи Блащука, тож і знайомих на сході теж немало. Туди чи не щороку їздить голубівник, щоб придбати нових пернатих. А під час його відсутності за голубами доглядає дружина. Бувало, вона сама, коли відвідувала родичів, привозила нових голубів. Звичайно ж, на замовлення чоловіка. — Я не дуже люблю, коли знайомі дарують мені голубів. Краще сам куплю ту пару, яка найбільше подобається, — каже Микола Блащук. — За своїх птахів я віддавав по 100-150 гривень. Хоча на пташиних ринках є й такі, що коштують сто доларів і більше. Бувало, і до мене приїжджали голубівники, щоб купити птахів. Були серед них навіть поляки та білоруси. Однак продаю я лише тих пташок, котрі не підходять мені по масті. Найбільше ж люблю сизих і червоних голубів. За п’ятдесят років такого хобі Микола Блащук добре вивчив поведінку своїх улюбленців. — Вони, як і люди, живуть парами. Кожен знає свою полицю у голубнику. Однак і до сусідки «наліво» сходити вони теж не проти. Тоді у голубів і виходять ось такі рябі пташенята, — посміхається чоловік, вказуючи на білого голуба у сизі цятки. — Пташенят голуби висиджують упродовж двадцяти днів. До того ж, на яйцях сидять обоє по черзі — голуб і голубка. А коли у них мають з’явитися наступні пташенята, тоді голубка сідає на яйця, а голуб сам годує старших. Знаючи про здатність цих птахів виконувати різні трюки, чоловік якось навчив одну свою голубку кланятися. «Вклонися мені», — просив господар, і птаха покірно схиляла голову. Своїх пташок голубівник називає по масті — Сизий, Рябий, Жовтий… Вони знають це і злітаються по черзі чоловікові то на голову, то на плечі і руки.
