Городище — оселя для убивць

4934 0

Ми у соцмережах:

Городище — оселя для убивць

Другого вересня у Городищенську колонію максимального рівня безпеки конвоїри перевезли із слідчого ізолятора, що на вулиці Дворецькій, сімох злочинців, засуджених на довічне позбавлення волі. Досі в жодній з колоній Рівенщини не було таких в’язнів. Не виключено, що незабаром у Городище привезуть ще й кількох «довічників» із Луганської області, де колонії переповнені. Загалом в Україні є понад 1000 в’язнів, засуджених на довічне позбавлення волі.

Усі семеро «довічних поселенців» — убивці. Це 43-річний Олександр Вознюк, який в 1995 році скоїв вбивство у селі Весняне Корецького району. Обухом він вбив спершу дружину, а потім 10-річну доньку. В коморі викопав яму, щоб заховати тіла. Коли ніс у могилу доньку, Галинка ще дихала вбивця засипав дівчинку землею. Вона ще була живою. Експерти сказали, що якби їй надали меддопомогу, то дитину можна було б врятувати. Його засудили до розстрілу, та вирок виконати не встигли — в Україні почав діяти мораторій на смертну кару. Другим «довічником» став 31-річний Ігор Комлик, який у 1997 році згвалтував та задушив неповнолітню доньку своєї приятельки у Сарненському районі. Тіло дівчинки вбивця заховав у лісі. Комлика спершу було засуджено до виняткової міри покарання — розстрілу, але виконати вирок також не встигли. Оселився довічно у Городищі й 44-річний Валентин Малюк. Влітку 2000 року він пиячив із своєю подругою у Володимирецькому районі. Їм на шляху трапилась неповнолітня дівчинка. Малюк вдарив її по голові, а коли вона знепритомніла, заволік з подругою в ліс. Там дівчинку, яка отямилась, згвалтував. І розбитою пляшкою знущався над її тілом, а тоді перерізав жертві горло. Ще один «довічник» — 28-річний Сергій Карповець. У 2001 році він скоїв вбивство у селі Білка Березнівського району. Двох чоловіків зв’язав мотузками та електрошнуром, а потім — порізав ножем, завдавши одній жертві 5 ударів, іншій — 14. Обидва поранених померли, один майже одразу ж, інший — у лікарні. Потрапив у камеру довічників і 43-річний Василь Захарчук з Костопільського району. У 2001 році він зайшов у будинок жительки села Пісків, щоб позичити грошей на горілку. Пенсіонерка грошей не дала, а спробувала випхати нахабу з хати. Він розлютився і спершу почав її гамселити сковорідкою по голові, а потім — задушив. Під скатертиною знайшов 85 гривень і пішов пиячити. Шостим «довічником» став 44-річний Володимир Кузьмяк з Млинівського району, який в 2003 році задушив батька і матір, бо ті його кривдили. Тіло батька вкинув у криницю, а маму закопав у лісі. І поки що останнім, сьомим в’язнем Городищенського сектора для «довічників» став 47-річний Андрій Томкович з так званої банди Раєвського, яка грабувала та вбивала підприємців на Рівенщині. Ватажок помер, а його помічник спокутуватиме гріхи у Городищі. Нових в’язнів Городища одягнули в оранжеве вбрання і розселили по камерах, кого — в окрему, а декого — за бажанням з напарником. Вознюк, приміром, житиме з Кузьмяком, у них навіть характери схожі. Щоправда, Володимир останнім часом став плаксивим. — Загалом у Городищі обладнано 50 місць для злочинців, засуджених на довічне ув’язнення, у кожній камері є стіл, ліжко, туалет, раковина, підведено гарячу та холодну воду, — розповідає рівенський спецпрокурор Василь Овдіюк. Щоправда гарячу воду тут, як і у Рівному, дають по годинах. В обідню пору, поївши, кожен довічник повинен помити після себе посуд. Щодо меню, то воно щодня упродовж тижня однакове, та щотижня — різне. Цього тижня, приміром, довічники їстимуть, як і решта злочинців у цьому виправному закладі, зранку — ячмінну кашу з м’ясом, хліб та чай. В обід — розсольник, перлову кашу з м’ясом та хліб, а увечері — кашу горохову, рибу та чай. Оскільки приготуванням їжі займаються самі засуджені, то готувати погано — ризиковано. В одній з колоній нашої області трапився кумедний випадок: якось ув’язненим не сподобалась страва, вони впіймали горе-кухара, запхали його в порожній казан, закрили кришкою та почали «барабанити» ложками по ньому. Після такої «профілактичної роботи» наступного разу той доклав максимум зусиль, щоб приготувати смачний обід. Засуджені на довічне ув’язнення мають право дивитись телевізор, якщо його у колонію привезе хтось із рідних. Поки що у рівенської «сімки» є три телевізори, один з них — в Андрія Томковича. Нез’ясованим залишається питання часу перегляду передач, бо в жодному з нормативних актів про це не йдеться. Книжок вони можуть читати доволі. «Довічників» виводять щодоби гуляти у дворик, спеціально обладнаний для цього гратами. Прогулянка триває годину. За кожним кроком в’язня пильно стежать не лише конвоїри, а й пес. Раз на тиждень їх водять у лазню. Вони мають право отримувати дві посилки на рік, грошові перекази без обмежень. Дозволяється довічникам два коротких побачення на рік по чотири години кожне, а ось довготривалих побачень, як у решти засуджених, у них не буде. Сам на сам спілкуватись з «довічниками» не дозволяється навіть спецпрокурору. Їхня розмова з Василем Овдіюком відбувалась цього тижня через грати, під пильним наглядом конвоїрів. Скарг на утримання вони не мають, лише Карповець заявив, що невдоволений вироком суду. — Чи можуть «довічники» втекти з колонії? — поцікавились ми в пана прокурора. — Безперечно, що ні. В їхні камери навіть конвоїри зайти самі не мають права. Двері спершу відчиняються за командою начальника колонії, а потім — ключем, — стверджує Василь Овдіюк. Та «довічники» все ж мають мізерний шанс побачити небо без грат. Після 20 років відбування покарання закон дозволяє їм звернутись з клопотанням про помилування до Президента України. Той може замінити довічне позбавлення волі 25-річним ув’язненням. Якщо до поведінки в’язня немає жодних претензій, то відсидівши три чверті цього строку, він вийде на волю, відсидівши загалом 38 років.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також