Готель «Мир» і міжнародна дипломатія

4147 0

Ми у соцмережах:

Готель «Мир» і міжнародна дипломатія

Готель «Мир» у Рівному на початку 80-х років минулого століття був набагато більшим, ніж просто готель. У восьмиповерховому приміщенні вирували воістину шекспірівські пристрасті, а одного разу саме там стався грандіозний міжнародний скандал, який істотно вплинув на відносини СРСР та США.

Причиною такої ролі названого комунального закладу було насамперед те, що саме у цьому готелі, а не будь-де ще, зупинялися у ті часи усі без винятку іноземці з «капіталістичних країн», які потрапляли до Рівного. У ті похмурі часи, коли народ займався в основному стоянням у чергах за найнеобхіднішим, розважаючись у вільний від цього час двома програмами телебачення, готель «Мир» був острівцем «солодкого життя». У величезному залі ресторану на першому поверсі збиралися вечорами чи не всі жителі міста, в яких були гроші, аби хоч якось розважитися. Досить згадати, що аби потрапити увечері до цього ресторану, слід було замовити столик заздалегідь, оплативши попереднє замовлення готівкою. Разом із рівнянами у цьому ресторані відпочивали і гості міста, серед яких були майже усі знаменитості, яких заносило до наших провінційних країв. Тут можна було побачити артистів, що прибули на гастролі, спортсменів, які приїхали на змагання. Усі, від співачки Людмили Зикіної до футболіста Олега Блохіна, скуштували у «Мирі» наїдків ресторану та насолодилися зручностями готельних номерів. Звісно, що окремо йшли іноземці, в яких можна було виміняти або купити небачені у ті часи іноземні речі, у тому числі й «фірмові» грамофонні платівки, які я в той час збирав. Для жінок зустріч у ресторані готелю «Мир» була шансом познайомитись з іноземцем для найрізноманітніших цілей — від заміжжя до відомого усім заробітку. Із цієї причини увесь готель був тоді наскрізь просякнутий агентами КДБ. Вони сиділи за столиками ресторану, спостерігаючи за тим, хто спілкується з іноземцями. Потім кожен із помічених опинявся у картотеці тої самої організації. На КДБ негласно «працювали» метрдотелі, офіціанти, швейцари та покоївки, які доповідали, «куди треба», про всі контакти наших співгромадян з іноземцями. А тепер до нашої історії. У перших числах лютого 1981 року, одразу після того, як Рівне вчергове урочисто відсвяткувало річницю «визволення міста від німецько-фашистських загарбників», першого секретаря міськкому КПРС викликали на нараду до обкому. На нараді, окрім Віталія Луценка, були присутні начальник обласного КДБ, начальник міліції, а також кілька поважних осіб із Москви. Розпочав розмову серйозний мужчина у сірому костюмі, який, судячи з його поведінки, був близьким до всемогутнього тоді ЦК КПРС, бо до усіх інших звертався на «ти»: — Завтра, товаріщі, чєрєз ваш город по путі в Москву проєдєт воєнний аташе посольства США. Задача простая — сдєлать так, чтоби он до Москви нє доєхал. Слова московського гостя викликали у присутніх легкий переляк. Як не доїхав? Вбити його, чи що? Але ж у нього дипломатична недоторканність! — Нічєго страшного дєлать нє прідьотся, — продовжив московський начальник, який оцінив реакцію учасників наради на його перші слова. — Нужен діпломатічєскій скандал. Етого аташе надо так скомпромєтіровать, чтоби мало нє показалось! — Но почєму ми? — на правах старшого від місцевої влади запитав Луценко. — У нас еті діпломати бивают раз в дєсять лєт! — Імєнно поетому і нужно ето сдєлать імєнно здєсь! Етот Холбрук будєт у вас практічєскі сам, с нім єдут только водітєль і рєфєрєнт. Он ослабіт бдітєльность і тут ми єго… — Скомпромєтіруєм, — продовжив начальник КБД, який першим уловив суть завдання. — У нас простітуткі в городє єсть? — Какіє могут бить простітуткі? — обурився начальник міліції. — Ми таково нє допускаєм вообщє! — Ладно, бєз показухі, здєсь всє свої, — обірвав міліціонера московський начальник. — Номєра с камєрамі слєженія єсть? — Так точно! — відповів начальник КДБ. Перервемо розповідь про нараду і згадаємо про бідолашного Джеймса Холбрука, який, нічого не підозрюючи, їхав автомобілем зі Львова. Втомлений дипломат не зважав на автомобілі, які, замінюючи один одного, не відставали від його авто. Він мріяв лише про смачну вечерю, чарку горілки та спокійний сон у тихому провінційному готелі. Маршрути американських дипломатів були суворо регламентовані і передбачали добре відпрацьовані заходи безпеки. За межами посольства військовий аташе ані на мить не залишався на самоті. Зупинявся, харчувався та ночував у заздалегідь перевірених місцях, тобто був у повній безпеці. Це він так думав, заходячи до готелю «Мир» у Рівному. Надворі було вже темно, дуже хотілося їсти та спати. У готелі Холбруку повідомили, що номер для нього готовий. Піднявшись на вказаний поверх, він побачив купу людей у коридорі, які про щось сперечалися. — А мнє плєвать, что он амєріканєц, — кричав огрядний мужчина. — Я оплатіл номєр дополнітєльно і хочу оставаться здєсь! До американського гостя підскочив чоловік і ламаною англійською пояснив, що скандальний громадянин не хоче звільняти номер, зарезервований на сьогодні для Холбрука. Пообіцяв, що за хвилину все буде влаштовано якнайкращим для гостя чином. Військовий аташе не став піднімати скандалу. Залишивши на поверсі свого референта, він вирішив повечеряти і пішов сходами до ресторану. Столик для нього був готовий. Легка закуска, горілка, сік та лимонад вже були на столі. Офіціант побіг за м’ясною стравою. Холбрук не став чекати на референта і хильнувши горілки, заходився їсти. Коли референт повернувся, аташе вже завершував вечерю. Обидва за час перебування у СРСР встигли оцінити місцеву горілку, тож не відмовили собі ще у кількох чарках. Сп’яніння було напрочуд приємним. З американця вмить злетіла втома, і він замовив собі кави, прислуховуючись до музики і спостерігаючи за тим, як місцеві танцюють щось у своєму страшному одязі. Але слід було йти спати — назавтра дипломата очікував нелегкий день. На поверсі, де наприкінці коридору знаходився відведений американцю «люкс», нікого не було. Холбрук відчинив двері і побачив, що у номері хтось є. І справді — у кімнаті копирсалась прибиральниця у світло-синьому халаті. — Певно, не встигли прибрати, — подумав дипломат і сказавши референтові «Гуд найт», зачинив за собою двері. Прибиральниця зібрала свої причандали і пішла до виходу. Холбрук скинув піджак і розстібнув брюки. Та раптом прибиральниця повернулась і вмить скинула халат, під яким нічого не було. — Нічого собі прибиральниця, — лише встиг подумати п’яненький Джеймс, як оголена мадам повалила його на ліжко і почала щось кричати місцевою мовою. У номері спалахнуло світло і в номер зайшли якісь люди… За чверть години Джеймс Холбрук сидів у самих лише брюках навпроти міліціонера, який холоднокровно складав протокол. У протоколі йшлося про те, що, перебуваючи у стані сильного алкогольного сп’яніння, громадянин США затягнув у свій номер прибиральницю, яку намагався зґвалтувати. Прибиральниця була поруч, і це була зовсім не та оголена дівуля, яка прибирала в номері… За день у центральній московській газеті «Совєтская Россія» з’явилася величезна стаття під назвою «Холбрук в поход собрался», де докладно смакувався дебош, який американський військовий аташе вчинив у готелі «Мир» у Рівному. Кар’єра дипломата була закінчена. А у Рівному в цей же час учасники попередньої наради зібралися у тому ж приміщенні. Лише замість московського начальника сиділа та сама «прибиральниця» з готелю «Мир». — Молодци! — розпочав нараду Віталій Луценко. — Заданіє Родіни виполнєно! Всє участнікі опєрациї будут поощрєни! А ти, Танюха, заслуживаєш ордєна! — перший секретар підморгнув у бік «прибиральниці». — Куда же я єго пріцеплю, Віталій Івановіч? — грайливо відповіла Танюха. — На то мєсто, за котороє тєбя амєріканєц хватал! У нас фотографії єсть! Цвєтниє!

Микола НЕСЕНЮК.
Далі буде.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також