Минулого тижня Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердила нову вартість послуг з водопостачання та водовідведення. Ці тарифи, які мали вступити в дію вже з 1 липня, відрізнялася від діючих в середньому по водопостачальних підприємствах країни на 32%. Від такого зростання цін на комунальні послуги споживачі «ахнули». Натомість керівники водопостачальних підприємств видихнули із полегшенням. Однак не надовго. Вже через деякий час у справу втрутився Уряд і змусив Нацкомісію скасувати своє рішення про корегування тарифів, тим самим повернувши їх до попереднього рівня. І тепер вже «ахнули» керівники водопостачальних підприємств, бо ситуація в цій сфері, м’яко кажучи, критична.
Щоб зрозуміти усю глибину проблеми, варто згадати, коли востаннє переглядалися тарифи на послуги водопостачання та водовідведення. Для прикладу, для споживачів «Рівнеоблводоканалу» вони діють з січня 2022 року. Тобто, вже більше як півтора року. Все було б нічого, якби решта комунальних послуг не зростали у вартості, а населення старалося б вчасно сплачувати за спожиті послуги. Однак в реальності картинка зовсім інакша. За цей час суттєво зросли і вартість електроенергії, і мінімальна заробітна плата, які є основними складовими тарифу «Рівнеоблводоканлу». Натомість через війну впали проплати населення за спожиті послуги. Лише за минулий рік підприємство недоотримало 37 мільйонів гривень. Це при тому, що вже тоді тарифи не покривали собівартості послуг. Усе в сукупності призвело до того, що водопостачальні підприємства стали накопичувати борги.
— Станом на сьогоні ми маємо заборгованіст по електроенергії в межах 55 мільйонів гривень і через невідповідність тарифів нинішнім реаліям продовжуємо її нарощувати, — пояснює ситуацію в.о. директора «Рівнеоблводоканалу» Андрій Грухаль. — До чого це призведе? До того, що наш постачальник електроенергії, в якого ми її закуповуємо на ринку, вибираючи найвигіднішу для нас ціну, просто не зможе більше нам її продавати. Як наслідок, ми змушені будемо працювати із постачальником «останньої надії». А там ціни у рази вищі. Відтак матимемо ще більше боргів. Далі будуть суди, штрафи, пені, що відповідно теж фінансово позначиться на економічному «здоров’ї» підприємства.
За словами пана Грухаля, безболісно для водопостачальних підприємств та їх споживачів можна було б вийти із ситуації, якби різницю в тарифах відшкодовували з бюджету. Однак із цим теж, як виявилося, проблеми. На відміну від теплопостачальних підприємств, для водоканалів досі немає такого законодавчого механізму.
— Могли б, за відповідного бажання, допомогти «Рівнеоблводоканалу» з держбюджету через компенсацію різниці в тарифах або міського бюджету, що було б цілком логічним, бо понад 90% споживачів підприємства — це мешканці Рівненської громади, — продовжує наш співрозмовник. — Наприклад, через якусь цільову прграму у вигляді субвенції на область. А ті, своєю чергою, вже переадресували б гроші за призначенням.
У подібній патовій ситуації знаходиться не лише «Рівнеоблводоканал», а й решта водопостачальних підприємств країни. Щоб вийти із ситуації, хтось почав переводити своїх працівників на 3–4 — денний робочий тиждень, а хтось вже розглядає можливість подачі води по годинах.
— За таких обставин перехід на погодинне водопостачання споживачів було б цілком логічним рішенням. Так, цей непопулярний крок не вирівняв би повністю ситуацію із боргами за електроенергію, але допоміг би дещо пригальмувати їх нарощування. Однак проблема в тому, що є й інший бік медалі: з технічної сторони погодинна подача води негативно позначиться на і без того зношених водопровідних мережах. Зокрема, суттєво збільшиться кількість поривів. Тож нині нам залишається лише сподіватися на те, що керівництво держави не допустить, щоб водопостачальні підприємства країни остаточно розвалилися, — підсумував пан Грухаль.
Спілкувався Влад ІСАЄВ.
