Григорій Зарічнюк: «Я не купував свою посаду»

3193 0

Ми у соцмережах:

Григорій Зарічнюк: «Я не купував свою посаду»

”Мільйонера з мене не вийшло. Доведеться перекваліфікуватися в управдоми». Класична фраза Остапа Бендера влучно характеризує… колишнього начальника обласної міліції, полковника Григорія Зарічнюка, який після виходу на пенсію став головою об’єднання співвласників багатоквартирного будинку. Тепер полковник міліції чистить каналізацію у своєму будинку, свариться з сусідами за несплачені борги і вирішує велику кількість бюрократичних проблем.

— Прийшовши на посаду начальника міліції, ви, на відміну від попередників, не розпочинали з ремонту у своєму кабінеті. А тепер займаєтеся саме ремонтами… — На посаді начальника УМВС я здав два будинки — один у Володимирці, другий у Костополі. І квартири у них отримали ті працівники міліції, які мали на це право, хоча на них розраховувало й керівництво правоохоронних органів. Так що в господарських справах трохи розуміюся. Взагалі, я ніколи не думав, що буду «управдомом». А вийшло саме так. Головою об’єднання співвласників будинку на вулиці Шевченка, в якому я живу, був Ярослав Дикий, адже він його і побудував. Після його смерті будинок залишився без господаря. Право підпису було лише у нього, тож за світло у під’їзді та за сміття заплатити ніхто не міг. Тому зібралися якось люди на вулиці біля під’їздів, обговорюючи це. Саме в той час я вийшов з будинку. Побачивши мене, люди одразу проголосували за мене. Ніхто моєї згоди навіть не запитав! Якби я не жив у цьому будинку, можливо, і не погодився б на цю пропозицію. Та совість не дозволила — якщо сміття не вивозиться, потрібно це вирішувати. Так вийшло, що я потрапив на курси керівників ОСББ, отримав спеціальну «корочку», тому в нинішній роботі чогось надзвичайного вже немає. Адже я відразу вивчив усі нормативні документи. — Тобто ви вже, так би мовити, дипломований керівник ОСББ. А «чорнову» роботу доводилося самому виконувати? — Каналізацію у будинку мені доводиться чистити мінімум раз на місяць. Для мене це не проблема. Я розумію, що проблема у вихованні наших людей: квартира — це моє, а будинком — хай хтось займається. Щоб люди до тебе прислухалися, потрібно їм спочатку показати, що ти на щось здатен. Ось ми завдяки програмі ПРООН встановили тепловий лічильник на будинок — і я бачу, що ставлення людей змінюється. Головне — будь-яку справу не скомпрометувати. — Не виникає бажання покинути цю посаду й займатися чимось іншим? — Повірте мені, керівник ОСББ — це постійний головний біль. Я вважаю, що людина, яка хоче працювати, завжди знайде собі роботу. Я міг би надавати юридичні послуги. Адвокатом не пішов би працювати — усе життя «садив» злочинців, тому захищати їх не хочу. — Кажуть, що кожен керівник обласного управління міліції будував будинок, отримував службові квартири, які приватизував, тощо. Що ви отримали з цієї посади? — Нічого, крім головного болю. Я тоді не мав особистої машини і сьогодні не маю. І в той час я не мав будинку, і зараз його не маю. Розумієте, у чому різниця між всіма, хто був до мене і буде після мене? Я починав з патрульно-постової служби на станції «Рівне». Тому багатьох знав і мене добре знали. А для мене моє ім’я, моя репутація дорожчі, ніж будь-які посади чи блага. Усі начальники були або ставали генералами, а я один залишився полковником і цим пишаюся. Адже я не купував свою посаду, і я дуже з цього щасливий. Квартиру я отримав, будучи першим заступником начальника міського відділу, проживши 16 років у гуртожитку. Тому я спокійно спав, відкрито дивлюся людям в очі до сьогодні. — А вам пропонували допомогти вирішити питання зі званням? — Ніхто мені цього не пропонував, але якби і пропонували, то воно просто не пройшло б. З іншого боку, на будь-якій посаді завжди людям говорив: «Що я тобі поганого зробив, що ти хочеш, щоб я йшов на ту чи іншу посаду?». — Чи змінилося щось у системі МВС? — У цій бюрократичній системі щось змінити не так-то й легко. Її треба ламати. Єдине, що я зробив, — «просунув» рішення, щоб на місце скоєння ДТП виїжджала слідчо-оперативна група з відеокамерою. Це мені вдалося. І через шість місяців це втілилось у життя. — Тобто для такої дрібниці знадобилося стільки часу? — Так. Потім я воював, плануючи змінити звітність. До сьогодні у цій бюрократичній системі, починаючи від начальника управління і закінчуючи начальниками райвідділів, не дає нормально працювати величезна кількість нікому не потрібних звітів. Тому що є три статистичних звіти, в яких компетентна людина легко розбереться. Це проблема не лише МВС, але й всіх держструктур. Ми живемо у вік інформаційних технологій. То для чого стільки звітів — аж 70? Я це питання ставив і міністру. Він дав доручення розібратися заступнику міністра, начальнику штабу. Той йому каже: моїх — 40, а ще 30 мені дає держдепартамент. Але яка різниця? Все одно ж усе іде з міністерства. А з управління усе іде на райвідділи. І замість того, щоб займатися справжньою роботою, люди переймаються дурницями. — Для людей в погонах, як правило, характерна жорсткість. Чи притаманне це вам у стосунках з підлеглими? — Якось, коли я був у лікарні після операції, до рук потрапила книжка Аристотеля. Мені сподобалися в ній слова: «Щоб бути людиною, насамперед потрібно побачити людину в іншому». Тому у мене завжди такий принцип: кожна людина — це особистість, а тому й ставитися до неї треба з повагою. Так і в колективі: якщо ти знайдеш підхід до кожного, значить, ти нормальний керівник і колектив тебе поважає. А батогом і пряником далеко не зайдеш. Так життя склалося, що я все пройшов — від рядового міліціонера до начальника УМВС. От якщо хтось таку стежинку протоптав, тоді я з ним можу спілкуватися. У мене ніколи не було волохатої руки. Я сам себе реалізував. Я був не лише начальником УМВС, а й начальником кадрів главку УБОЗу. І з таких посад я повернувся до Рівного начальником міського відділу міліції. Тобто для мене посада не відігравала особливої ролі, адже, крім цього, є ще й людські цінності. Коли треба підставити плече і якщо у тебе є друзі, то посада ролі не має. — Ви працювали на Юлію Тимошенко. Що входило у ваші повноваження? — Я відповідав за її безпеку. Я щойно вийшов на пенсію і до мене звернулися люди, яких я знав. Я не був членом якоїсь партії, я просто виконав це прохання. Я працював упродовж передвиборчої кампанії — з січня і до виборів 2006 року. — Якихось надзвичайних ситуацій на цій роботі у вас не було? — Слава Богу, ні. — А яке враження на вас справила Тимошенко? — Насамперед — це особистість з феноменальним розумом, котра дуже швидко мислить, дуже швидко схоплює інформацію. Вона дуже добре орієнтується в ситуації. На мене справило враження її вміння точно підмітити ситуацію і перепровірити її, прийняти правильну позицію. — Вам пропонували далі співпрацювати? — Пропонували, але в мене є своя позиція… — А в якій саме позиції ви розійшлися? Що саме сталося? — Уся біда в тому, що такі люди одне говорять, а інше роблять. — Чи існували у вашій діяльності проблеми, які не завжди можна було вирішити в рамках закону? — Дуже багато! — І як ви їх вирішували? — За законом. Особливо коли хочуть, щоб людина виконувала вказівки тих чи інших осіб. Таке було, і я цього не приховую. І з покійним Василем Червонієм також — у мене була своя точка зору, а в нього своя. І якщо це був злочинець, я йому казав: був він на Майдані з прапорами чи ні, він для мене залишився людиною, яка порушила закон. Ніхто нікому не забороняє вступати в ту чи іншу партію. Але якщо ти маєш судимість, то ти нікуди від того не дінешся. — Це, як я розумію, стосувалося певних відомих у Рівному людей? — Це стосувалося тих людей, які були на Майдані й потім хотіли отримати якісь преференції. А я виконував свої обов’язки. — Очевидно, саме це стало причиною, що проти вас виводили бабусь на майдан з прапорами і транспарантами? — Просто Зарічнюк був неугодний. А неугодний він був, бо керівництво області знало, що Зарічнюк не буде під його дудку танцювати. Холуєм ніколи ні в кого я не був і не буду! Бо я людина, котра поважає себе і опонентів. Коли мене мали призначити, три депутати від Рівненщини написали на ім’я Президента листа проти мене. Начальнику СБУ поставили завдання, щоб він на мене щось «нарив». І от мені дзвонять — один начальник о першій ночі з Костополя, інший — з Кременця о третій, і кажуть, що на мене збирають компромат. Я кажу: «Хай збирають». Деякі начальники зізнавалися, що вони не можуть сказати «губернатору», що нічого на мене немає. А коли через місяць прийшла телеграма від Президента: «Просимо підтвердити або спростувати інформацію…», тоді було найцікавіше, бо крім слів, не було ж нічого. — Ви працювали і з міністром Луценком. До призначення на цю посаду ви були з ним знайомі? — Ні. Я з ним познайомився у кабінеті, якщо пам’ять не підводить, 15 лютого. Коли приїхав на співбесіду перед призначенням. — Яке ваше ставлення до звинувачень, пред’явлених Луценку? — Можна все, що завгодно, говорити і висловлювати свою думку, але ж закон є закон. Стосовно водія, то наскільки я знаю — склалась роками така традиція, що водій міністра був у штаті головного управління УБОЗу. Хто це придумав? Нехай простежать, хто був першим, хто засновник такої традиції. Але питання законно це чи незаконно — це вже компетенція не моя.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також