Міська рада Рівного, схоже, збирається ще раз оплатити поновлення «голови Дундича» після того, як цю голову невідомі відбили з гіпсового погруддя, що стоїть у міському парку імені Шевченка. Коли бюст постраждав уперше, ще у 2012 році, можна було подумати на збирачів кольорових металів — бо Дундич тоді був бронзовим. Тепер же на місці бронзового — погруддя із гіпсу. Але монумент може з часом стати «золотим» — бо сума на ремонт у бюджеті зазвичай закладається вища від реальної щонайменше вдесятеро. І немає гарантії, що нова «голова Дундича» стоятиме довго.
Тому існує два рішення: або заздалегідь закладати гроші на поновлення вказаної голови у міський бюджет, або зібрати ці гроші з тих, кому цей пам’ятник у парку справді потрібен. Щоб добровільно скинулись хто скільки зможе. Про те, щоб просто забрати цю могилу із парку і повернути на цвинтар, влада, схоже, навіть і не думає: бюджетні гроші — не свої!
Микола НЕСЕНЮК.
Ще у 2016-му активісти вимагали у міської влади демонтувати пам’ятник Дундичу. Проте замість того, щоб перепоховати з центрального парку останки більшовика, міська рада провела опитування, залучивши для цього, як зазвичай, студентів. Ті визначили, що лише 21% рівнян підтримує знесення пам’ятника — і далі обговорення справа так і не зрушила.
Цієї неділі, 24 листопада, хтось невідомий відбив голову погруддю Дундича. Хто зробив і з яких мотивів — ніхто не знає. Можна лише припускати, чи то був акт «народної декомунізації», чи просто п’яний вандалізм. Однак тепер міській владі таки доведеться на могилу у парку звернути увагу. Хоча чи й справді хтось там похований і чи саме Олеко Дундич — достеменно ніхто не знає.
До слова, «декомунізували» цього літа і пам’ятник у Здолбунові. У серпні невідомі розбили голову погруддю радянського диверсанта-розвідника Миколи Приходька, який загинув у 1943 році, під час Другої світової війни, і був родом зі Здолбунівщини. До переліку осіб, чия діяльність підлягає під декомунізацію, Приходько не увійшов (його немає, зокрема, у переліку осіб, які оприлюднив Інститут національної пам’яті), проте Здолбунівська міська рада у 2016 році ухвалила пам’ятник демонтувати та перенести на територію музею. Ні за попередніх два роки, ні за останніх три місяці, відколи погруддя обезголовлене, пам’ятник так і не зрушили з місця. А поліція, посилаючись на рішення міськради про його демонтаж, відкрите після руйнування провадження закрила.
Василь Зелінський, начальник міськвідділу поліції у Рівному:
— За фактом руйнування пам’ятника Олеко Дундичу було внесено відомості до єдиного реєстру за статтею 297 Кримінального кодексу (наруга над могилою). Ведеться розслідування, висунуто робочі версії. На жаль, камер спостереження у парку немає, хоча було б доцільно, аби у місці, де стільки людей, вони були. Даних щодо результату розслідування попереднього руйнування пам’ятника у мене немає — це було більше 10 років тому.
Галина Кульчинська, заступниця міського голови Рівного:
— У законі про декомунізацію є виняток: пам’ятники не підлягають знесенню, якщо під ними є реальні могили. Саме тому ми вулицю у Рівному перейменували, а пам’ятник у парку ім. Шевченка не мали права зносити. У 2016 році активно обговорювали варіант перенесення могили на кладовище, проте не дійшло навіть до розробки проекту рішення.
На мою думку, сьогодні не може йтися про відновлення пам’ятника Дундичу. Тому що відновлення пам’ятників діячам комуністичного режиму порушує закон і підпадає під кримінальну статтю. Я вважаю, що могилу Олеко Дундича потрібно перенести на кладовище. Але рішення про перепоховання має ухвалити або міськвиконком, або міська рада на сесії. Ми будемо робити подання, аби депутатські комісії розглянули це питання. Поки воно не вирішено, правильно було б забрати рештки розбитого бюста і залишити на могилі лише стелу. Перепоховувати взимку навряд чи хтось буде.
Володимир Кондратюк, заступник міського голови Здолбунова:
— Зруйнований пам’ятник Миколі Приходьку досі стоїть, бо є ініціативна група, яка хоче його відновити, перш ніж перевезти на територію музею. Щоправда, з невідомих мені причин ця група не працює. Ми давали запит в Інститут національної пам’яті, нам відповіли, що Миколи Приходька немає у списку декомунізації. Втім, є й інший нюанс — у Здолбунові живуть родичі Миколи Приходька, саме тому й вирішили не просто демонтувати пам’ятник, а перенести його до музею.
Микола Бендюк, історик, краєзнавець, мистецтвознавець:
— Пам’ятник Дундичу, в принципі, — непогана мистецька робота. Але відповідно до закону про декомунізацію ця скульптура не мала права стояти у парку ім. Шевченка. Відкрию таємницю: у 1989-1990 роках, ще коли був радянський час, я відбивав носи пам’ятникам Леніну, навіть розуміючи, що деякі з них хороші з точки зору мистецтва. Але їх треба було демонтувати. Якби цього вчасно не зробили, у нас було б повторення подій на Донбасі. Бо там, де стоять леніни, дундичі, приходьки, може з’явитися Донбас. Пам’ятники цим особам не повинні стояти у громадських місцях. Якщо під ними немає поховання, їх можна перемістити у музеї, якщо є поховання — на кладовища.
Якби у 2016 році міський голова Рівного пішов на пропозицію громадськості і розглянув питання про перенесення пам’ятника та могили Дундича на кладовище, то на кладовищі цей пам’ятник ніхто не зачіпав би. Але оскільки міський голова затягнув вирішення питання, очевидно, це і спровокувало таку реакцію. Відновлювати пам’ятник у парку ім. Шевченка не можна.
Щодо перепоховання, то виникає питання, чи є під пам’ятником останки. Якщо дивитися на старі фотографії, то могила Дундича була не там, де зараз, а на кілька метрів у стороні. Зрештою, навпроти парку була тюрма, концтабір німців, тоді не дуже церемонилися і могли закопувати людей прямо у парку, тож, думаю, там багато останків людей, які з часом потрібно буде зібрати та перепоховати.
Вважаю, що у Здолбунові пам’ятник Миколі Приходьку також потрібно демонтувати. І точно провести декомунізацію у Вілії Острозького району, де досі не демонтували пам’ятник і не перейменували музей Миколи Островського, людини, яка причетна до організації Голодомору в Ізяславському районі на Хмельниччині. Якщо влада з цим затягне, то буде з пам’ятником у Вілії те ж саме, що було з пам’ятниками Приходьку та Дундичу.
Алла САДОВНИК.
