Гадаю, що ви вже знаєте про те, що раніше сонце світило краще, літо було теплішим, зима холоднішою, цукерки солодшими, горілка міцнішою і так далі? Якщо не знаєте, то вам про це під Новий рік нагадають ті, хто найстарший, якщо ви їх запросите за стіл і багато їм не наливатимете. Мені ж з кожним роком здається, що все навпаки. Що сьогодні все краще, ніж учора, а завтра все буде краще, ніж сьогодні. І дітям слід розповідати не про те, як було раніше добре, а про те, як все гарно тепер. Звісно, якщо ці діти вас слухатимуть. Вони ж не знають того, що знаєте ви, і не дізнаються про це ніколи, якщо самі цього всього не відчують. Не існує, на жаль, чарівної машини часу, за допомогою якої можна повернутися в часи, що давно минули. Можна музику стару поставити, але ж її й так всюди крутять, навіть радіостанції й телеканали спеціально для цього завели. Можна кіно старе подивитися, але й від нього проходу немає: у маршрутках міжміських народ тисячний раз із задоволенням дивиться старі комедії, а від новорічних кінопригод лікаря Жені взагалі ніде не заховатися вже четвертий десяток років! Можна книжки старі давати дітям читати, але ж у книжках тих діти бачать зовсім не те, що бачили ми колись. Старі речі, що у шафі з тих часів завалялися, теж не переконують. А головне — часу на це все немає, бо ж постійно вибирати треба. Не лякайтесь, я не про вибори, ті що вільні й демократичні, яких у старі часи теж не було. Я про товари та харчі, яких тепер стільки, що голова обертом йде. Спробуй вибери саме те, що тобі треба! Є, щоправда, один спосіб: брати найдешевше. Вам не доводилось спостерігати сценку біля прилавка кондитерського відділу, коли покупець старанно примушує продавця зважити йому по двісті грамів різних цукерок? Найдешевших. Коли потрапляєш у чергу за таким покупцем, шкода не згаяного часу. Шкода дітей, яким ці солодощі купують. Бо ж сам покупець для себе вже все придбав. А цукерки не для себе бере — для дітей. Його самого у дитинстві отими дешевими цукерками пригощали, ось він раніше, ніж треба, на горілку і задивився.
Добре задивився — на все життя. А цукерки… Побільше та подешевше. Як колись, тоді як цукерки були трохи інші. Таких тепер немає. Цитрусових нині на базарі теж скільки завгодно. І тобі апельсини, і лимони, і грейпфрути різнокольорові з усіх частин світу. Стоп! Що це отам знизу в коробці? Таке дрібне, чорно-сіро-жовте? Мандарини? А чому такі дешеві? Бо грузинські? Оце мені й треба! Саме оці грузинські мандаринки були чи не головним дитячим делікатесом багато років тому. Їхній незрівнянний запах міг у ті часи перебити всі інші запахи новорічного столу, на певний час відігнавши тяжкий дух майонезу та ковбаси і замінюючи його чимось невідомо-казковим. Отак ви тепер лежите, мандаринчики мого дитинства! Збоку лежите, не видно вас серед іспанських, колумбійських, африканських та інших мандаринів. Усі вони яскраві та великі, а ви, маленькі такі, частково оранжеві, частково зелені, частково сіро-чорні. Куплю півкіло. Недорого. Щоб показати усім під Новий рік, як добре стало нині жити. Може, ми їх і з’їмо. На третій день, коли все інше закінчиться. Коли розпочнеться новий рік, у якому все буде краще, ніж у нинішньому. Щось навіть буде дешевшим. Як грузинські мандарини.
