Новий секс-символ і без того не занадто одягненого українського шоу-бізнесу — гурт «НеАнгели» днями вперше порадував рівненських «меломанів». Колись їхній продюсер Юрій Нікітін стверджував, що це — найбільш унікальний проект; очевидно, йшлося про унікальні низькі голоси дівчат, але не про імідж. Ті ж самі шортики, більше схожі на нижню білизну, майки «в обтяжку», та ж гіперсексуальність і відвертість. Все це могли бачити відвідувачі нічного клубу «Лагуна», які не пошкодували від 70 до 150 гривень за «зірок».
Після концерту рудоголова Слава та чорнява Віка стомленими не виглядали. — Дівчата, стомилися? Віка: — Звичайно. Дуже важко не стомитися тоді, коли намагаєшся сподобатись глядачам, які прийшли на концерт. Слава: — З іншого боку, на таких класних концертах, як сьогодні атмосфера випромінює потужний позитив, настільки заряджає енергією, що не знаєш куди її потім подіти. Потрібно їхати відсипатися, а тебе «ковбасить», хочеться ще потанцювати, поспівати, незважаючи навіть на фізичну втому. — А хіба директор дозволить залишитися на дискотеці? Віка: — Звісно, можуть дозволити, проте, однозначно, не в тому місці, де ми виступаємо. Я про це щойно подумала, що було б непогано продовжити це «диско». Але не секрет, що тебе починають «розривати». Слава: — Це особиста справа кожного — ходити на дискотеки чи ні, у нас немає таких обмежень. Іноді можемо разом поїхати в якийсь клуб. Але ми розуміємо, що звичайний вечір відпочинку може перетворитись на роздачу автографів, а це може дещо втомити. Хоча таку публіку, як у Рівному, ми любимо. — Де більше подобається співати: у тісному клубі чи на стадіоні? Віка: — Добре виступати там, де приходить багато людей, які йдуть саме на концерт. Слава: — А ще краще, коли ти бачиш цих людей, бачиш, для кого співаєш. Ти бачиш очі, які відповідають тобі вдячністю. Стадіони — це колосальна енергетика, проте клуб — це спілкування тет-а-тет з глядачем. — «НеАнгели» — колектив вже відомий, але ваше колишнє життя — не настільки публічна річ. Чим ви займалися до «зіркового» життя? Віка: — Принаймні у мене це життя було цікавим. З дитинства хотіла співати, але не вірила у те, що мені поталанить, тим більше, що я сама не з Києва, а з Харкова. Мої батьки музиканти, тому підсвідомо я відчувала, що «зірковість» — це моє покликання. Але спочатку займалася живописом, деякий час думала, що буду художником. Але потім переїхала до столиці, де випадково познайомилася з продюсером. Слава: — А в мене взагалі все «запущено». Я колись танцювала, колись переїхала в Київ, щоб вступити до університету, який успішно закінчила й стала викладачем з вокалу. Крім цього, є ще багато дурниць, якими я займалася, але це не настільки було цікаво. Найбільше місце у житті займав вокал. Якщо йдеш до якоїсь мрії, варто сильно цього хотіти. Мабуть, я цього, що маю, сильно захотіла. Оці «танці-шманці» й викладання — це не для мене. Мені якось приємніше крутити п’ятою точкою на сцені. — Ви стали шалено популярними за дуже короткий час... Успіх голову не запаморочив? Віка: — Спочатку мені було важко. Я не могла звикнути до розуміння, що ти вже не звичайна людина, яка ходить вулицею й може робити, що завгодно, а людина, яка постійно в полі зору інших, які тебе впізнають. У нас взагалі ситуація була важка, навіть були скандали — ми звикали одна до одної. Проте це у нас відбувалося дуже швидко, адже темп ми набираємо з кожним днем. Слава: — На початку нашої кар’єри подобалось, коли тебе впізнають, коли навіть пальцем тикають. А потім це починає набридати, адже повинно бути ще й якесь особисте життя. Коли ти хочеш усамітнитися з молодою людиною в ресторані, знаючи, що тебе не будуть роздивлятися, обговорювати сукню, косметику, заглядати у рот. А з приводу «зіркової хвороби» — був період, коли ми ледь не билися, їздили на гастролі у різних купе і т.д. Ця сварка дозволила нам трохи «приземлитися», не запаморочити голову самій собі. Віка: — Ми почали цінувати те, що маємо — кожен виступ. І звісно, одна одну. — Під час концерту ви сказали, що з вашим продюсером Юрієм Нікітіним працює дуже багато талановитих людей. Які у вас із ними стосунки? Слава: — У нас з усіма хороші й теплі стосунки. Юра збирає навколо себе не просто талановитих людей, які талановиті навіть у тому, що є просто хорошими людьми. Юра об’єднує порядних людей. У нас немає негативних персонажів. Хоча ревнощі спочатку існують, коли всі придивляються один до одного. Ми, наприклад, швидше за всіх здружилися з «Авіаторами». Нещодавно з’явився у Нікітіна новий проект, гурт «А.Р.М.І.Я.» — п’ять сексапільних яскравих дівчат. Я тоді подумала: ну все, влаштую я вам дідівщину. Там є така руда дівчина, яку я спочатку не сприймала. Мабуть, це все-таки були ревнощі — ми вважали себе головними «зірками» Юри, а тут — конкуренти. Віка: — Але зараз це все минуло, ми побували на місці Іри Білик, хлопців з «Авіатора», Андрія Данилка і тепер бачимо, що наша компанія — це наша сім’я. Слава: — У нас тепер «секта Юрія Нікітіна».
