Один мій знайомий письменник був дуже обурений останньою екранізацією роману Дюма «Три мушкетери». Не стримуючи почуттів, давній прихильник класика навіть опублікував есе, в якому піддав обструкції інтернаціональний проект Німеччини, Франції, Великобританії та США — фільм «Мушкетери» режисера Пола Андерсона.
Один мій знайомий письменник був дуже обурений останньою екранізацією роману Дюма «Три мушкетери». Не стримуючи почуттів, давній прихильник класика навіть опублікував есе, в якому піддав обструкції інтернаціональний проект Німеччини, Франції, Великобританії та США — фільм «Мушкетери» режисера Пола Андерсона. Відверто кажучи, я взагалі не звернув увагу на цю стрічку, бо історій про відважних французів, які «пока-, пока-, покачивают перьями на шляпах», передивився у своєму житті з добрий десяток. Серед них були і комедії, й бойовики, і мюзикли, і мультфільми, і навіть цілий мультсеріал «ДартаньГав і пси-мушкетери». Однак есе виявилося таким чудовим, а недоброзичливців у стрічки виявилось так багато, що я не втримався і вирішив нашвидкуруч ознайомитись із ґвалтівною кінопродукцією. «Ознайомлення» закінчилось повноцінним переглядом і масою позитивних емоцій. Чому чимало глядачів піддали цей фільм критиці, незмінно згадуючи Дюма, котрий «у труні перевертається»? Подібну реакцію я спостерігав, коли було екранізовано повість братів Стругацьких «Пікнік на узбіччі». Натовп глядачів попрямував на перегляд пригодницької фантастики, а потрапив у артхаусні обійми «Сталкера» Андрія Тарковського. Складний, сповнений глибокого змісту, драматичний твір маститого режисера не відповідав глядацьким очікуванням. Задоволеними залишились лише ті, хто йшов «на Тарковського», а не на «Пікнік на узбіччі». «Мушкетери» Пола Андерсона і «Три мушкетери» Дюма — це теж зовсім різні твори. Спільні між ними лише сюжетна ідея, імена героїв та відношення до історії. В обох випадках ми маємо псевдоісторичну белетристику. Щоб адекватно оцінити нову роботу відверто комерційного режисера Пола Андерсона, глядач повинен: по-перше, добре знати голлівудську кінопродукцію; по-друге, орієнтуватись у сучасній масовій культурі й тенденціях сучасної фантастики; по-третє, мати почуття гумору. Відсутність хоча б одного пункту робить сприйняття картини проблематичним. Андерсонівські «Мушкетери» — це пародійна кінокомедія. Весь фільм щільно зітканий з кінематографічних цитат. Підземна галерея з прихованими пастками — це привіт від Індіани Джонса. Парусний екстрім — від піратів карибських морів. Акробатичні «па» Міли Йововіч нагадають про численні «Притулки зла». Сполохи у тумані — про пригоди Рассела Кроу у «Володарі Морів». Будуар королеви охороняють дивні натягнуті нитки, підозріло схожі на лазерні промені з кримінальних блокбастерів про злодіїв-медвежатників. А кравець, що приміряє камзол Портосу, вам нікого не нагадує? Якби це був Юдашкін чи Слава Зайцев, наш глядач відразу б допетрав, у чому справа. А як виглядає Карл Лагерфельд і взагалі хто він такий — у нас знає значно менше глядачів. Оскільки цитати не валяються на поверхні, як у відверто пародійних комедіях циклу «Найліпший фільм» братів Вайянзів, а закодовані як диснеївські цитати у «Шреці», то й ідентифікувати їх може далеко не кожний глядач, тим паче якщо він не знайомий із першоджерелом. Незвичною для недосвідченого глядача виявиться і стилістика картини. Річ у тім, що стрічка Андерсона, як і інші сучасні європейські блокбастери, такі як «Відок», «Неймовірні пригоди Адель», «Шерлок Холмс», у якійсь мірі «панкує». А конкретніше — знята з використанням естетики «стімпанку». Що таке «стімпанк»? Це напрям наукової фантастики, що моделює цивілізацію, яка досконало підкорила механіку і технологію парових машин. Як правило, альтернативно-історичний стімпанк — це яскраво виражена стилізація під вікторіанську епоху. Стімпанк — це світ незвичного дизайну, це ретростилістика, яка тісно змішана з гумористичними, пародійними мотивами. Літературний предтеча стилю — Жуль Верн із своїм Наутілусом та іншою чудернацькою технікою. Існує і різновид — вестерн-стімпанк — парові технології у стилістиці Дикого Заходу. Характерний представник стилю — комедійний вестерн «Дикий, дикий Захід» з Уілом Смітом у головній ролі. Андерсон вирішив піти далі у глибини історії, і його стиль можна назвати рококо-стімпанк або людовік-стімпанк. Бойовий дирижабль і кулемет Гатлінга у XVII столітті! А чому б і ні? Панове глядачі, поверніться у кінотеатри, і я вас благаю, не шукайте там Дюма. Просто насолоджуйтесь грою гарних акторів, дотепними репліками і гумором сучасної, веселої, історично-фантастичної кінокомедії. Яку, до речі, можна дивитись усією сім’єю.
