Історично склалося так, що грузини завжди були чи не найбільшими нашими друзями серед народів колишнього СССРу. У кожного з нас є грузини серед друзів чи знайомих, а у декого і серед родичів. І завжди, або практично завжди, наше спілкування мало винятково дружній і позитивний характер. Симпатію до українців відчуваєш і в Грузії. Принаймні мені так здалося, коли я був там кілька разів.
Згадайте, як у середині двотисячних ми заздрили грузинам, які обрали демократичну владу і почали нечувані, як для нас, реформи. Чи не щодня у тому чи іншому українському ЗМІ виходила стаття, замітка чи інтерв’ю під майже однаковим заголовком: Чому в грузинів вийшло, а у нас ні? Грішним ділом думалося, що грузини просто кращі за нас — більш розумні, сучасні, свідомі! А що тепер? Тепер ми так само дружно дивуємось, що наші славні брати-грузини стали у війні на бік нашого споконвічного ворога. Чому так сталося? Чому грузини раптом «зіпсувалися»? Відповідь проста — грузини, власне, як і українці чи представники будь-якої іншої нації, бувають різними. Варто лише згадати, що найбільший кат в історії людства на прізвище Сталін насправді був грузином Джугашвілі. І серед тих, хто допомагав йому знищувати мільйони людей, грузинів вистачало. Але ми про це якось забули. Так само забули або не хотіли чути про те, що чи не всі найбільші кримінальні угруповання як в Україні, так і поза її межами очолюють люди з грузинськими прізвищами. Ми, як ті закохані, хотіли бачити лише милих і симпатичних грузинів і не хотіли бачити злих і жорстоких. Саме вони тепер при владі в Грузії. Хотілося би, щоб ненадовго, але хто знає? Тому нам навряд чи варто сподіватися на те, що грузинська влада якось раптом «прозріє» і стане у війні на нашу сторону. Влада у Тбілісі «прозріє» одразу після влади московської, а та, у свою чергу, стане притомною лише після нашої перемоги. І над Грузією, на жаль, теж. А там знову можна буде закохуватися у грузинів. Бо ж вони бувають різні.