Ігор ПАСІЧНИК:

1898 0

«Після поїздки в Америку я ще більше пишаюся, що є українцем»

У кінці минулого року Національний університет «Острозька академія» підписав дві угоди про співпрацю — з Університетом європейської інтеграції у Польщі та Північноіллінойським університетом (США). Втім, поїздка до Сполучених Штатів у той час, коли на Україну дивився скоса світ, була непростою, освітянам довелося вживатися в роль захисників іміджу власної держави. Про те, як це відбувалося, розповідає ректор університету Ігор Пасічник.

— Хоч запрошення було від Північноіллінойського університету, однак програма була досить широкою. Вона передбачала насамперед зустрічі з українською діаспорою, відвідання інституту архівів Америки в Міннеаполісі, це один з найбільших інститутів української еміграції. Також була зустріч у всесвітньо відомому Гарвардському університеті. Окрім того, саме цього року святкував своє 50-річчя український табір «Союзівка», і на ці урочистості нас також запросили. Водночас це була психологічно напружена поїздка, адже це збіглося в часі з періодом, коли на Україну з усіх сторін посипалися стріли, пов’язані то з «кольчугами», то знову ж таки зі зникненням і загибеллю журналіста Михайла Коломийця. Тобто всі перипетії, які були у нашій державі, дуже інтенсивно висвітлювали американські мас-медіа. Природно, що на кожній зустрічі нам задавали запитання і стосовно Президента, і стосовно нашої внутрішньої політики. Тож упродовж цих 30 днів я виконував ще й дипломатичну функцію, і якщо оцінювати самого себе, я думаю, що виконав її досить добре. Тим більше, що така ж оцінка була з вуст третього секретаря нашого посольства у Сполучених Штатах Америки, яка побувала на нашій зустрічі й на моєму виступі у Вашингтоні з українцями, котрі працюють у державних органах США. Я безапеляційно говорив, що в Україні зроблено дуже багато позитивного за ці 11 років, і цього не бачить лише той, хто не хоче бачити. Я запрошував їх в Острозьку академію, відвідавши яку, можна побачити, як за сім років із руїн відродився сучасний навчальний заклад. Я пояснював, що молода держава, яка лише стає на ноги, природно, має дуже багато недоліків — ми лише вчимося її будувати. І я волів би все-таки, щоб розвинені держави більше акцентували увагу на допомозі цій молодій державі, ніж на її помилках.

— Але ж не можна сказати, що університету не допомагає діаспора. Уже не вперше ми чуємо про благодійні внески до університетського фонду з боку американських українців, про щорічні стипендії, які надають відомі українці — діячі науки, освіти й культури — вашим студентам.

— Так, українці діаспори з задоволенням підхопили ідею відродження культурно-освітніх традицій Острога. Але до цього часу ми не були представлені на офіційному рівні у Гарварді, а тим часом авторитет цього навчального закладу один з найвищих у світі. Нас приймала маршал університету як почесних гостей, упродовж двох днів нас знайомили з усіма його мікроструктурами, навіть з фінансовими особливостями його діяльності. Ми мали зустріч в українському інституті в Гарварді з провідними його фахівцями — це була потужна презентація Острозької академії. Мало того, студенти з Гарварда, як з’ясувалося, бажають у нас стажуватися, і їм будуть зараховувати ті іспити й заліки, які вони складатимуть у нас; відповідно іспити наших студентів у Гарварді зараховуватимуться тут.

— Ви вперше в Україні створили інститут української діаспори. У чому полягає мета його діяльності?

— Звісно, не в тому, щоб писати історію української діаспори, бо вона вже пишеться і є, а в тому, щоб вивчити інтелектуальний спадок української діаспори, тому що за цей місяць в Америці я переконався, що свого часу все, що було найкращого в Україні, ввесь інтелектуальний потенціал був або знищений, або вимушений емігрувати. І цей потенціал працював на Америку чи на інші країни й створив такий великий доробок, що про нього повинні знати тут, на Батьківщині.

— Побачивши, як змінилося не в кращий бік ставлення американського соціуму до України через відомі нам причини, ви все ж таки залишилися оптимістом щодо стосунків між двома країнами?

— Я, як і раніше, пишаюся своєю країною і нацією. Ми маємо свою специфіку, у своїй генетиці є дуже здоровою нацією. І ті моральні характеристики, які притаманні нам, є високими. Порівнюючи себе як представника цієї нації з іншими, я розумію, що нам немає чого соромитися. Ми переживаємо зараз труднощі, що зрозуміло й закономірно, як і те, що наша психіка спотворена колишнім режимом — це теж потрібно усвідомлювати. Однак моральні устої нашого народу, особливо сімейні, традиції, повага до старших і багато інших речей, які, я вважаю, американцям і європейцям варто було б і запозичити в нас. Після цієї поїздки я ще більше пишаюся тим, що є українцем.

— Яких іще конкретних домовленостей було досягнуто?

— Нашою мрією було встановлення контактів з інститутом архівів для того, щоб він частково ними поділився і, головне, щоб ми мали доступ до них. До речі, заступник директора цього інституту пані Галина, сама родом з Волині, теж дуже зацікавилася нашими пропозиціями, і тепер ми будемо дуже тісно співпрацювати. Найважливіше, що наші викладачі тепер зможуть працювати в архівах інституту.

— Чи відбувалися знайомства з рядовими американцями?

— Звісно — у школах, фінансових органах, банках. Ми справді розширили коло друзів Острозької академії. Якщо раніше воно замикалося лише на Миронові Куропасеві, якій справді опікував нас і планував нашу поїздку (ми дуже вдячні, що його родина взяла на себе цю нелегку ношу), а вже тепер у майже всій Північній Америці, у кожному штаті є друзі Острозької академії, які тепер будуть жити і нашим життям і допомагати нам. Окрім того, укладені угоди про читання лекцій в Острозі багатьма провідними науковцями — професорами зі США. А в тих університетах, де стажуються наші студенти, вони мають дуже високий рейтинг.

— Яку роль відіграють етнічні українці в суспільно-політичному та економічному житті США?

— Якщо мати на увазі першу-третю хвилі еміграції, то вони досить сильно впливають на суспільне життя Америки, беруть у ньому активну участь. Представникам нашої нації десь визначено долею так, що великих бізнесменів і мультимільярдерів серед них немає. Зате серед українців є буде багато професорів, докторів наук, і вони впливають на певні світоглядні позиції громадян США — дуже багато серед них і вчителів, які виховують американців. Єдине, про що я говорив під час своїх виступів — я не розумію четверту хвилю еміграції. Ми ж домагалися, щоб Україна стала незалежною, і Бог нам цю незалежність подарував. Усі хотіли, щоб одразу жити в незалежній Україні незгірш американців. Таких чудес не буває. Я говорив відкрито: так, частина наших людей поїхала в Америку, пересидить у цій ситій і розвиненій країні, а через 20 років, коли ми побудуємо незалежну Україну — вони приїдуть і будуть говорити, що, мовляв, не так будували, треба було нас послухати. Бути найбільшим патріотом, скажімо, протестантом, у Сполучених Штатах Америки чи Великобританії й писати в пресі про Україну — великої сміливості не треба. Сміливість — це тут, у власній державі сказати, що я не поділяю поглядів чи не погоджуюся з владою. Але, повторюся, зараз українець, патріот — це людина, яка працює тут, в Україні, й заради України. На жаль, специфіка «четвертої хвилі» якраз полягає в тому, що вони не притримуються громади, не ходять до церкви, як це роблять всі українці з першої-третьої хвиль. Мені здається, їх взагалі не цікавить їхня українськість, а цікавить єдине — заробіток. Ми не всі такі, й не можна в цілому по них робити висновок про націю.


Поділися з нами новиною! Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Коментарі (всі коментарі проходять модерацію)

Залиште вiдповiдь

Читайте також