Іконописець Олександр Снітчук:

2307 0

Ми у соцмережах:

Іконописець Олександр Снітчук:

Минулого тижня іконописець з Костополя Олександр Снітчук представив у рівенському Будинку вчених персональну виставку ікон, присвячену Великодню. Розповідаючи про себе та своє заняття, іконописець та реставратор ікон не справив враження людини, яка прагне збагачення. Тому дивним виглядає те, що кілька років тому правоохоронці звинуватили Олександра Снітчука у контрабандних намірах. Тоді він намагався перевезти за кордон кілька ікон. За його версією, ці ікони не представляли цінності і віз він їх на виставку.

— Я не маю ані машини, ані будинку. Все, що я маю — не моє. Відомо, що хто багато бере, той буде багато віддавати на небесах. Для мене найголовніше — духовність. Коли людина визначиться, що їй перш за все необхідні не людські блага, а духовні, то тоді вона стане щасливою. Сенсом свого життя я бачу прославлення Бога. Людина не є такою, як вона сама про себе думає, чи як бачать її оточуючі. Насправді людина така, якою бачить її Бог. Бо знає це тільки той, хто бачить всі помисли серця людського. — Чи маєте ви якийсь духовний сан? — Ні, не маю, хоча пропозиції були. Філософ Сковорода, коли йому запропонували піти у священики, аби стати «стовпом християнства», відповів, що і в церкві вистачає стовпів отесаних і неотесаних. — А коли ви відчули в собі бажання наблизитись до Бога, малюючи ікони? — Цією справою я займаюся стільки, скільки себе пам’ятаю. Малювати я почав ще в дитячому садочку. Мабуть, ще з тих часів я зберіг дитячу духовну чистоту. А взагалі за освітою я бібліотекар-бібліограф. Тобто книжник. До певної міри знаю Біблію, бо мене цікавить слово Боже. Свого часу працював вчителем малювання в одній з костопільських шкіл, очолював художній гурток Будинку школяра. Зараз у мене є учні, яких я вчу не лише добре малювати, а, насамперед, любити Бога. — Реставрація ікон — справа не зовсім звична. Наскільки важко вам це дається? — Справа реставрації та іконописання не лише важка, а й недешева. На одну фарбу може йти гривень п’ятсот. Певні кошти йдуть на дерев’яні рейки. Щоправда, у мене є спонсори. Допомагає костопільский міський голова Євген Денисюк, місцеве деревообробне підприємство та інші. Без допомоги такі речі робити неможливо. Реставрація ікон може займати багато часу — від тижня до місяця. Ікону потрібно спочатку промити, адже нерідко зберігається в жахливих умовах. Потім її необхідно продезинфікувати — вона може бути заражена якоюсь хворобою. Мабуть, найскладніше — це усувати механічні пошкодження. Потім ікони обов’язково мають освячуватися. — Чи приносить заняття вам прибуток? — Звісно, я можу продати власні ікони, хоча фактично не маю права цього робити, бо не маю патенту. Або реставрую їх на замовлення приватних осіб. Щоправда, поки пропозицій щодо продажу всієї колекції не було. А якби й були, то безумовно, я б продавав. Все одно, великої матеріальної цінності вони не мають. Ікони мають насамперед духовну цінність, бо вони є втіленням святих образів, призначених для молитов. Ікона не може бути предметом поклоніння. Ікона — це символічний образ, який дивиться на нас. На відміну від релігійних картин, де автор підкреслює саме своє авторство, ікони покликані прославляти не майстра, а Бога. Картини бачимо ми, а ікони бачать нас. Кожен в іконі бачить те, що йому потрібно на той момент. Ікона не може зцілювати, бо насправді лікує Бог. Бога потрібно любити, а ікону, той образ, що зображений — шанувати. Щодо прибутку, то раніше моїм хлібом були... власні монети із символами християнства. Робив я їх вдома, на нескладному устаткуванні. Людям це подобалось, тому я мав так би мовити, власні гроші. — Проте, дехто вважає, що ваше заняття не зовсім вписується в рамки закону. — Свого часу у мене конфіскували ікони, які я зробив, бо вважали їх дуже цінними. Передали в музей, де вони поступово знищуються. Держава взагалі не зацікавлена розвивати духовність.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також